Святослав
– князь, відомий воєнними звершеннями, далекими походами. Він прославився від
Волзької Болгарії (сучасний Татарстан в Росії) до Адріанополя (Болгарія,
Туреччина – тоді Імперія Ромеїв).
Більшість
походів не принесли закріплення території (властиве пізнішим князям), однак у
двох випадках радикально змінили геополітичний простір. Це славнозвісна
кампанії в Дунайській Болгарії, а також перший похід – руйнація Хазарського
каганату. Болгарські події призвели до розпаду південнослов’янської держави, а в
перспективі – до візантійського домінування на Балканах в 11 ст. Не зважаючи на
це, Русь позбулась потенційного супротивника (ще на поч. 10 ст. Болгарія
контролювала Трансільванію та причеорноморські землі уличів та тиверців).
Водночас з’явився сухопутний доступ до Дунаю, а також можливість коригувати
загрозу кочовиків завдяки співробітництву з Константинополем (який потребував
захищати нові провінції, і стає зацікавлений у антипеченізьких діях).
Однак більший вплив склала руйнація Каганату. Хазари
контролювали ряд слов’янських племен (в’чятичі, раніше радимичі та сіверяни),
вихід до південних морів – і перешкоджали становленню Русі як регіонального
гегемона. Окрім того, багато людського капіталу (полонених, захоплених рабів)
вивозилось через Каспій до мусульманських земель. Похід Святослава (датування
розходяться від 964 по 968) розпочався визволенням пригноблених хазарами
в’ятичів, волзьких болгар – і завершився взяттям Ітилю, столиці Хазарії в
низовинах Волги, а потім кавказькою кампанією (приведені до васалітету племена
аланів, касогів і ін.).
Саме тут, в північному Дагестані, лежала батьківщина
тюркомовного племені хазар, що в 7 ст. організували степову державу. Вона
принесла немало і корисного, і поганого. Спершу була союзником Візантії в
антиіранській боротьбі, а далі допомагала християнському світу зупиняти арабів
(похід Мервана на поч. 8 ст.). Однак згодом лідерство перехоплюють купці,
переважно єврейського походження – і включають Каганат в систему
транс’євразійської торгівлі; в рамках неї зі східнослов’янських земель
забирались природні ресурси і раби, з часом все більше. Саме тому кияни, за
літописом, легко погодились на варязьке правління як альтернативу степовому
ігу. Офіційне прийняття іудаїзму елітою Каганату сприяло наростанню внутрішніх
протиріч (між християнами, мусульманами і ін.), тому зруйнування столиці та
базового регіону призвело до колапсу державності. Згодом хорезмійці намагались
реанімувати режим контролю над волзькою торговою артерією, однак не вдалось –
ці землі займають східні кочовики (половці, торки). До речі, значною підтримкою
останніх користувався Святослав. Це свідчить про високі дипломатичні вміння
князя, що зумів малочисельною дружиною підкорити гігантські простори, а потім
швидко перевів на свою сторону багато болгарських міст. В кінцевому результаті,
його врівноважила лише тисячолітня римська традиція дипломатії та військової
справи.
Актуальний похід і для української геополітики. З давніх
давен наші предки намагались опанувати Степ і дійти до Чорного і Каспійського
морів – однак хвиля-за-хвилею азійські нашестя призупиняли експансію (від
чорноліської культури та анто-склавинського розселення). Справу Святослава
продовжував Ярослав Мудрий (що розбив остаточно печенігів), Володимир Мономах
(загнав половців, за літописцем – за Дон, Волгу, Яїк), запорозькі козаки у
морських походах. Врешті, на поч. 20 ст. український етнос опанував виходи до
Дунаю, Кавказу і Волги. Хоча трагедії більшовицького режиму ослабили вплив, він
лишається визначальним для геополітичної реалізації України. Як писав Юрій
Липа, тут початок лідерства у Балто-Чорноморській вісі, вихід до Близького
Сходу. Вочевидь, важливість південного вектору розумів і Святослав, для чого і
приклав стільки зусиль до руйнації культурної химери, на яку перетворився тоді
мультикультурний Хазарський каганат.
Автор: Юрій
Олійник
Коментарі
Дописати коментар