В даний час всередині козацтва
України, судячи з усього, починається якийсь рух, який з боку, мабуть, може
бути схожим на негаразди, розвал тощо. Нам же здається, що це скоріше початок
перебудови, виходу з сплячки, творчий процес прояви реальних, дієвих сил.
Процес природний, еволюційний. Виділення плідних, дійових осіб з числа
ряджених, або мертвих душ.
У даний період, мабуть, гостро
стануть проблеми консолідації. Їх необхідно подолати, адже будь-який організм
або розвивається, або деградує. Без єднання немає братства, а без братства
немає козацтва. Можна припустити, що процес подолання розбіжностей буде досить
болісним, адже його корінь лежить в різних світоглядах, пов’язаних також і з
різницею поколінь, одне сформувалося в епоху атеїстичного соціалізму, інше в
епоху його розвалу. Стати вирішальним фактором може покоління нинішніх 16 – 18
річних хлопців і тих, які зараз служать в армії.
Хочемо викласти свої міркування з
приводу, як нам здається, основних причин розбіжностей всередині козацтва, і
присутньої в суспільстві думки про сучасних козаків як ряджених клоунів.
Здавалося чи хто з досвідчених
людей задавався питанням, чому багато козаків у формі виглядають неприродно,
безглуздо, показною гордовитістю, ніяково або просто смішно?
Немає цілісності, відповідності
форми і змісту, як у новобранця в армії.
Так який же зміст повинен бути у
козака, щоб відповідати формі?
Може, він повинен бути родовим,
або знати традиції? Безсумнівно, знати традиції, звичаї, слова, мати
енциклопедичні знання в області зброї, добре. Але от питання, чим вони є, якщо
за ними не жити? Відповідь проста, пил в очі, просто видимість чи мертвий
вантаж. Адже для наших предків це був не предмет досліджень, а звичайне,
повсякденне життя.
Давайте поміркуємо. Коли і як
прийшла така добра слава до козаків?
Коли?: В період після хрещення
Русі.
Як?: Як до найсильніших воїнів,
помножувачів земель українських та їх ревних зберігачів.
І все?
Ні, як до ревнителів віри
православної, захисників православних християн, грозі їх ворогів. Лицарі, за
аналогією із західними лицарями хрестоносцями.
А звідки погана слава?
З періодів падіння віри,
негараздів на престолі, відступу від православ’я. Йшла віра – перетворювалися в
розбійників; порожній престол – гарячкові дії з метою швидше знайти помазаника
Божого; відступ від православ’я, хай навіть через утиски – жорстка відплата як
за зраду.
Чи можливо відокремити козацтво
від віри православної?
Давайте повернемося до традицій.
Чи зможе хто заперечити той факт, що козаки та їхні родини жили за
православними звичаями? Навряд чи.
В такому випадку, чи можуть
традиції не відповідати або суперечити християнським постулатам?
Життя віруючих, церковних
християн, жива віра, ось той зміст, що створив козакам всесвітню славу і форму.
«Дух творить собі форму!»
Ми, звичайно, розуміємо, що наша
думка у багатьох викликає роздратування і відторгнення, і що наш погляд на
історію багато хто не розділяє, але це природний хід подій. Звідки людині, яка
не знає Духа Святого, пізнати його силу.
Треба чітко зрозуміти, що не може
замінити віру в Бога факт хрещення, партійний квиток, науковий атеїзм,
технічний прогрес, демократичні цінності, прагнення до світлого майбутнього або
щось ще. І куди, скажіть, побіжить атеїст, якби, приміром, у його дитини
виявлений рак? В храм побіжить, свічку ставити і просити помолитися.
Наша тверда думка, що відродження
козацтва можливо тільки в лоні церкви Православної. Не як атрибута або
повинності чергувань по охороні храмів, не у вигляді прояви показної поваги, а
тільки як процес воцерковлення, причастя Святих Таїнств та накопичення Святого
Духа. Як не буде людина, що дивилася на війні в очі смерті, бігати і кричати по
всіх кутах, що він воював, так і віруючий козак не одягне на себе ярмарок
марнославства у вигляді не бойових нагород, значків, зірок, не буде обманювати
оточуючих і брехати своїм братам, не проявить зарозумілості і пихи. І ніхто не
назве його рядженим, у виску не покрутить і рукою не махне, в якій би формі він
не був. А немає змісту, залишається тільки форма, ось вам і ряджені.
На жаль, багато хто з сучасних
козаків і натільного хреста не носять, не кажучи вже про те, щоб помолитися. І
тоді гординя затьмарює розум, особисті інтереси превалюють над загальною
необхідністю, а закриті пеленою очі дивляться на церкву, як на пережиток
минулого і збіговисько попів експлуататорів.
От і виходить парадокс –
православний воїн (козак), до православ’я ніякого відношення не має. Це і є, на
нашу думку, основна причина всіх проблем сучасного козацтва. Адже, якщо добре
подумати, м’яко кажучи, дивний сам факт необхідності доводити, що козак повинен
бути православним християнином.
Але ми впевнені, все стане на свої
місця, адже навіть у цього хлопця, чоловіка або старого без натільного хреста,
душа християнська і в венах у нього тече кров його православних предків, як
свідчать слова молитви «і пам’ять їх з роду в рід».
Коментарі
Дописати коментар