Гітлер випередив
23 серпня 1942 року. Цю дату ви не
знайдете в парадних реляціях, її не згадують під грім литавр. Якщо й
спом’януть, то тихенько, сором’язливо. Мовляв, сталося лихо. І винна в усьому
фашистська нечисть, яка віроломно напала на мирний і чарівний СССР.
До війни співали –
Кони сытые бьют копытами,
Встретим мы по-сталински врага.
Згідно з секретним планом „Гроза”
– вторгнення червоної армії у Західну Європу – уздовж західного кордону СССР
весною-влітку 1941 року відбувалося стратегічне розгортання совєцької армії
вторгнення. СССР мав на порядок більше танків ніж Німеччина і безумовну
перевагу в усіх видах озброєння, не кажучи про живу силу. Десятки
відмобілізованих дивізій НКВД. Що мали робити за кордоном частини карального
відомства? Те, що робили і вдома: здійснювати масовий терор. Досвід набуто
колосальний. Голодомор 1932 – 1933 років, Великий терор 1937 – 1938 років,
знищення понад 20 тисяч польських офіцерів та урядовців на весні 1940 року (так
звана Катинська трагедія), червоні репресії в щойно здобутих внаслідок пакту
Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року Західній Україні і Західній
Білорусії.
Гітлер вважався найближчим другом
кремля. Авжеж! Поділили Європу, а в планах й інші континенти! СССР масово
постачав у Німеччину стратегічні матеріали, всіляко форсуючи її пришвидчене
озброєння. Польща вже повергнута, Франція також. Нехай німці нападуть на
Англію, а тоді СССР вдарить вермахту у спину і – вся Європа червона. А далі –
Азія, Африка.
Операція „Гроза” призначена на
середину липня 1941 року. Розгортають усе нові й нові частини. Сталін не вірить
„провокаційним донесенням” про те, що Німеччина в свою чергу готується до війни
проти СССР. Гітлер не божевільний: військово-промисловий і людський потенціал,
не кажучи про ресурси та територію обох країн, неспівставні.
Гітлер же враховує стратегічну
безвихідь Німеччини і вдається до єдиного, як виявилося, самозгубного кроку:
нападає першим. Оскільки червона армія масово зосереджена вздовж кордону, а на
будь-які відсічні дії чи просто попередження про небезпеку наказу нема,
блискуче відмобілізована й навчена німецька армія вчиняє червоним колосальний
розгром.
З того приводу в СССР та в
постсовєцьких країнах наворочено гори несамовитої олжі. Мовляв, німці мали
значну перевагу, ми удару не очікували і т. ін. Правда в іншому. Німеччина
максимально використала перший масований удар і розгортала стратегічний успіх
ще два роки, до літа 1943 року, до Курської битви, коли вже діяла
антигітлерівська коаліція, ресурси Німеччини вичерпувалися, а сили західних
союзників, найперше США, повсякчасно зростали.
Так, СССР втратив найбільше крові
і зазнав катастрофічних втрат, що було виявом не просто неефективності, а
загальної злочинності його політичної системи та способу управління*. Якщо
німці свято вірили у щасливу зорю свого фюрера (і це тривало до кінця війни),
то після всього пережитого (Голодомор, терор і т. ін.) в СССР його можна було
захищати лише під загрозою смерті.
Червоноармійці повально
дезертирували чи здавалися в полон. Точної кількості не знає ніхто. Очевидно,
близько шести мільйонів полонених, до чого тилові служби німців були явно не
готові. Ні приміщень, ні харчів, ні одягу, ні обслуги. Як наслідок, масова
смертність не тільки полонених, а й цивільного населення. Виявилось, що
коричневий режим такий же злочинний, як і червоний. Не дарма вони спарувалися
перед війною. Тільки червоний визискував і нищив найбільше власну людність, а
коричневий (фактично, такий же червоний) все ж чужу.
Ба більше. В перші місяці війни,
коли вже минув ефект первісного шоку, червоноармійці масово кидали чи нищили
важке озброєння, яке діставалося німцям й оберталося проти совєтів, а самі
добровільно переходили до німців, погоджуючись на співпрацю. Їх називали
„хі-ві” (абревіатура від „добровільних помічників”), і їхня кількість у німецьких
частинах під час війни переважала мільйон. Не рахуючи поліцейських та інших
воєнізованих формувань на місцях.
Якби Гітлер використав протестний
потенціал і оголосив мобілізацію народів СССР для його повалення, перебіг війни
був би іншим. Відомо, що в перші роки війни Сталін шукав сепаратного миру з
Німеччиною, готовий віддати їй до краю понищену Україну і Молдавію, яка до 1940
року була її автономним краєм. Але Гітлер вважав, що зброєю може володіти
виключно арієць і вимушено погодився на військові формування на кшталт РОА
(армія генерала А. Власова) чи не арійські дивізії вафен-СС (не каральні, а
збройні), коли союзники вже захопили стратегічну ініціативу і шанс розвалити
СССР через дезорганізацію управління та внутрішній опір було втрачено.
Розбір польотів
А якби вдався план „Гроза” і
червоні полчища, зокрема каральні, захопили Західну Європу, а далі – Азія та Африка?
Тема не обговорюється. Мовляв, історія не знає умовного „якби”. Якби знала,
напевно була б повчальнішою, а ми всі розумнішими. Фактом є те, що СССР і
нацистська Німеччина однаково винні у трагедії Другої світової війни і в
багатомільйонних жертвах злочинної – з обох сторін – політики. Інша річ, що
мало місце безсоромне збиття світової громадськості з пантелику і переписування
фатальної дружби СССР і Німеччини та їх спільної участі у розв’язанні Другої
світової війни (ДСВ). Після нападу на СССР Німеччини там запровадили поняття
„вєлікая атєчєствєная вайна” (ВОВ), ніби це були принципово різні війни.
Мовляв, першу СССР розпочав вимушено (рятуючи західноукраїнських-та білоруських
братів), а в другій взагалі став жертвою нечуваної агресії.
Цю абсолютно фальшиву схему (коли
ми б’ємо, це добре, коли нас б’ють, це погано) вимушено підтримали й західні
союзники СССР, аби пояснити, яким чином вони опинилися в одному таборі з
вчорашнім агресором – палієм світової війни. За того, що довоєнні злочини
комуністичного режиму на Заході всіляко замовчувалися і заперечувалися.
Насправді ж була єдина ДСВ, яка послідовно і вкрай суперечливо розгорталася в
часі і просторі. І тривала вона не від червня 1941 до травня 1945, а від
вересня 1939 до вересня 1945 (капітуляція Японії), коли СССР захопив великі
терени в Азії, нав’язавши там комуністичні режими*. Знову ж, є фактом, що СССР
побив горшки із Заходом (який його врятував!) через півроку після закінчення
ДСВ, коли й виникла загроза Третьої світової. То про яку ВОВ ми теревенимо?!
Парадокс (чи закономірність?) в
іншому. Програвши війну (і відбувши складний процес денацифікації), Німеччина
буквально постала з попелу і нині є найбільшою економічною потугою Європи, яка
тримає Євросоюз. Будучи поміж переможців і добряче пограбувавши Німеччину
(злочини там червоної армії старанно замовчуються!), СССР, навпаки, розвалився.
Що мало б статися бодай у 1941 – 1942 роках. У постсовєцьких країнах Нюрнберг-2
не відбувся, злочини комунізму безкарні й не відшкодовані. Мало того, у спадкоємниці
СССР – Росії активно реанімуються імперські амбіції та нагнітається стара олжа
про „вєлікую страну”, зокрема про „вєлікую пабєду”.
Національну катастрофу багатьох
народів СССР у Росії безсоромно перелицьовують в ура-патріотичний фарс, злочини
комунізму замовчуються, а наскрізь фальшиві сталінські міфологеми затято
реанімують. В останньому особливо юродствує „самадєржєц” Владімір II, який у
шовіністичному шалі несе несусвітню „акалєсіцу”. Мовляв, Росія виграла б війну
і без України (а отже, й ваші страшні жертви, хохлове, котові під хвіст!),
Сталін – „ефєктівний мєнєджєр” і т. ін. Якщо ви такі успішні й самодостатні,
чому ж знову зубами тягнете Україну в єаразійський СССР-2?! Щось тут явно не
так, „гаспада харошіє”!
Оскільки клікушествує Сам, то і
челядь рада старатися. У дні відзначення закінчення Сталінградської битви
Волгограду повертають ім’я Сталіна, скрізь портрети канібалісимуса, атмосфера
патріотичної істерії із закликами „вассаздать вєлікаю страну”. Ясна річ,
зліквідувавши „нєзальожнаю”. І все це офіційно, бравурно, публічно. За такої ж
фальшивої гри на темі ВОВ з боку офіційного Києва. І все – на тлі, безумовно,
інспірованої у Москві й насаджуваної в Україні кампанії „Фашизм нє прайдєт!”
Тільки не треба перекладати з хворої голови на здорову! Фашизм давно йде.
Тільки в комуно-регіональному варіанті, а винуватять у всьому українські
патріотичні сили, спекулюючи на короткій пам’яті примітивних людців. Забулися
спільні паради совєцьких і німецьких військ у вересні 1939 року?! До цього ще
повернемось.
Коментарі
Дописати коментар