Співробітництво УВО і ОУН з абвером почалося ще в часи
Веймарської республіки. Українські націоналісти вбачали в Німеччині союзника,
тому що вона так само негативно ставилася до Версальського повоєнного устрою.
Прихід А. Гітлера до влади залишив і навіть загострив антиверсальську
спрямованість німецької зовнішньої політики.
Тривалі
контакти з абвером дали результат: 15 серпня 1939 р. з оунівців був утворений
диверсійний загін під кодовою назвою Бергбауернхільфе (Допомога гуцулам) під
командуванням полковника Романа Сушка. Загін призначався для розпалення
антипольського повстання в Західній Україні перед німецьким вторгненням в
Польщу. Однак через тиждень ситуація докорін¬но змінилася: після укладення
пакту Ріббентропа-Молотова німці більше не турбувалися про Західну Україну.
Вожді ОУН
сподівалися, що напередодні вже неминучої війни з Радянським Союзом Німеччина
надасть їм допомогу у створенні української армії. Але до планів німців це не
входило. Вони погодилися лише на вишкіл кількох сотень українських старшин. В
лютому 1941 р. на зустрічі командуючого сухопутними військами генерала В. фон
Браухіча, начальника абверу адмірала В. Канаріса і керівника ОУН С. Бандери
була досягнута домовленість про вишкіл 800 кандидатів на старшин. Як
сподівалися націоналісти, ці старшини мали стати ядром союзної з вермахтом
української армії. Що думали німці — встановити неможливо, тому що письмової
угоди укладено не було. З наступного розвитку подій стало очевидним, що йшлося
про звичайний диверсійний відділ у складі абвера.
В ході
комплектування військовий відділ був поділений на дві частини. В українських
документах новоутворені батальйони фігурували під абревіатурою ДУН (Дружини
українських націоналістів), а в документах абверу — під кодовими назвами:
спеціальний відділ "Нахтігаль" і організація "Роланд".
Сформульовані для них завдання були такими же, як для інших подібних
спецпідрозділів абверу: встановлення безпеки пересування німецьких частин по
Україні, роззброєння розгромлених вермахтом частин Червоної армії, охорона
ешелонів з полоненими та боєприпасами.
У червні 1941
р. "Нахтігаль" був цілком укомплектований старшинським складом і
налічував 330 солдат, одягнутих у польову уніформу вермахту. Дальший вишкіл
здійснювався разом з першим батальйоном спецполку абвера "Бранденбург
800". Командував батальйоном "Нахтігаль" з боку німців —
командир першого батальйону спецполку, а з боку українців — сотник Р. Шухевич.
Зв'язковим старшиною був оберлейтенант Т. Оберлендер, у минулому — професор
Кенігсберзького університету, спеціаліст з проблем СРСР.
В ніч на 30
червня батальйон "Нахтігаль" увійшов до покинутого Червоною армією
Львова і до полудня зайняв всі стратегічні об'єкти, у тому числі радіостанцію.
Заступник голови проводу ОУН(Б) Я. Стецько проголосив ввечері 30 червня Акт
відновлення державної незалежності України і повідомив про це по львівському
радіо. Ще одне повідомлення по радіо було зроблене вранці 1 липня. Негайно
після цих повідомлень військовослужбовці "Нахтігаля" отримали тижневу
відпустку і наказ передати всі стратегічні об'єкти міста під охорону прибулої
німецької поліції.
У липні 1941 р.
Р. Шухевич дізнався про арешт більшості лідерів ОУН(Б) і звернувся
безпосередньо до Верховного командування вермахту з повідомленням: очолюваний
ним батальйон не може далі перебувати у підпорядкуванні німецької армії.
Результатом цього нечуваного демаршу стало негайне роззброєння батальйону і
переведення його в столицю Генерального губернаторства [3] Територія Польщі,
яка не була включена у 1939 р. безпосередньо в кордони Німеччини. Краків.
Батальйон
"Роланд" тривалий час перебував в Румунії і не брав участі в бойових
діях. У серпні обидва батальйони були тимчасово інтерновані як політично
ненадійні, а в жовтні об'єднані в одну частину. Всі військовослужбовці за
"порадою" німецьких начальників уклали контракт на один рік служби в
охоронній поліції і були переведені в Білорусію охороняти мости на ріках
Березина та Двіна і вести боротьбу з партизанами. Коли пройшов рік, ніхто не
підписав нового контракту, внаслідок чого батальйон розформували, а всіх
військовослужбовців заарештували. Р. Шухевичу, який перебував у відпустці,
вдалося перейти на нелегальне становище.
Так виглядає
коротка історія двох збройних формувань, названих Дружинами українських
націоналістів. Оунівці мріяли про національну армію, а довелося спочатку
охороняти мости в партизанському краї, а потім сидіти в тюрмі.
Окремо слід
зупинитися на питанні про причетність "Нахтігаля" до розстрілів
польських та єврейських інтелігентів у Львові 3-4 липня 1941 р. Питання
розглядалося на Нюрнберзькому процесі 15 лютого і 30 серпня 1946 р. Генеральний
прокурор СРСР доповідав про ці події, але не зміг назвати винних поіменно. Член
політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини і професор Берлінського
університету А. Норден скористався цим, щоб у I960 р. звинуватити у злочині
західнонімецького міністра Т. Оберлендера. Останній, як уже зазначалося, був
зв'язковим офіцером "Нахтігаля", і тому справцями злочину Норден
зробив військовослужбовців цього батальйону. В НДР швидко зібрали потрібні
спогади і свідчення, надрукували книгу "Правда про Оберлендера" і
заочно засудили міністра до довічного ув'язнення як воєнного злочинця. Однак
західнонімецький суд визнав представлені докази непереконливими і виправдав
його. У 1966 р. прокуратура Гамбурга на прохання уряду народної Польщі провела
нове слідство у справі вбивства польських громадян у Львові 3-4 липня 1941 р.
Було встановлено, що злочин здійснив бригаденфюрер СС Шенгарт.
Коментарі
Дописати коментар