Князь
Святослав Завойовник одна з
найвеличніших і героїчних постатей в українській історії і настільки ж замовчувана
та упосліджена, притім, це робилося починаючи від того часу, як Київська Русь
охрестилася. Ні в часи Російської Імперії, ні за Радянської влади не робилося
ніяких спроб історичного дослідження життя князя Святослава, можливо щось і
було в давніх літописах, але так звана історична комісія графа Шувалова, яку
створила Катерина II, або знищила ці
відомості, або глибоко заховала від людського ока.
Немає
ґрунтовних досліджень життєпису «козака на престолі» і в незалежній Україні. Як
відомо дуже багато історичних свідчень про добу Київської Русі зберігається в
архівах тих країн, з якими вона мала стосунки. Бачив по телебаченню інтерв’ю з
директором Королівської бібліотеки в Швеції, який дивувався тому, що українська
влада не цікавиться багатющими архівами його країни, в яких дуже багато
свідчень про давню історію України. Що ж, будемо сподіватися на те, що в
Україні з’явиться справжня українська влада,яка зацікавиться нашою давньою
неспотвореною історією.
Як
відомо після смерті київського князя Олега на київський стіл сів варяг Інгвар,
який увійшов в історію, як київський князь Ігор. Народився він в 875 році.
Перебував при владі з 913 по 945 рік. В 903 році Ігор одружився з Ольгою,
майбутньою київською княгинею. Ставши князем, Ігор спочатку підкорив деревлян,
які після смерті Олега вийшли з покори «… пішов Ігор на деревлян і, перемігши
їх, наклав на них данину більше від колишньої». (Повість минулих літ.) Після цього Ігор розпочав війну проти
союзників Києва уличів і тиверців, володіння яких простягалися від Волині до
Чорного моря. Війна була досить запеклою і тривала майже тридцять років. Тільки
в 942 році Київ отримав перемогу і підкорив велику територію між Бугом,
Дністром та Дунаєм, вийшовши до берегів Чорного моря. Після цього князь Ігор
розпочинає кілька військових походів проти Візантії, які закінчилися для нього
поразками і в результаті в 945 році в Києві була підписана мирна угода з
Візантією. «На другий день покликав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв
Перун. І поклали руси зброю свою, і щити, і золото. І присягнув Ігор, і мужі
його, і скільки було поган-русів. А християн-русів водили присягати у церкву
Святого Іллі». (Повість
минулих літ). А
загинув князь Ігор досить безславно того ж року. Після підписання угоди з
греками він разом із невеликою дружиною відправився збирати данину з деревлян.
Непомірні побори та жадібність дружинників викликали невдоволення деревлян. Але
Ігоря це не зупинило. Наслідком стало повстання деревлян, яке очолив деревлянський
князь Мал Ніскиня. Під час короткої війни дружина Ігоря була оточена і знищена.
Князь Ігор попав у полон і був жорстоко вбитий.
Великою
протилежністю і князю Ігорю, і княгині Ользі був Святослав. Цю протилежність
чомусь соромливо замовчує академічна історична наука. Князь Святослав не був
схожий і за складом свого характеру, і за вбранням воїна, і за зовнішністю на
варягів. Він належав до зовсім іншої воїнської касти ніж варяги, він був
нащадком славних аріїв та їхніх наступників сколотів. Як нам відомо з «Повісті минулих
літ» після загибелі Ігоря київський престол перейшов до Святослава, якому на
час смерті батька виповнилося лише шість років. Тому київською княгинею стала
дружина князя Ігоря і мати Святослава Ольга. І очолювала вона державу аж до
досягнення повноліття Святослава. Уперше, як самостійний політик, Святослав
виступив у 964 році, коли організував свій перший військовий похід проти
в’ятичів. Такою є загальноприйнята версія розвитку подій після загибелі князя
Ігоря. Запитання, яке завжди виникало у мене, і не тільки в мене одного: «Чому
на життя славетного воїна, про якого знали, якого поважали і боялися всі
навколишні володарі країн, накладено табу замовчування?». Адже коротке життя князя
Святослава, його воєнні походи і перемоги не менш славетні ніж в Олександра
Македонського! В моїй бібліотеці багато історичних праць, починаючи від Михайла
Грушевського, Миколи Костомарова, багатьох сучасних українських і російських
істориків, але всі вони далі Нестора Літописця не йдуть. Таке враження , що
всіх їх задовольняли оті кілька коротких повідомлень про князя Святослава, які
записав Нестор, можливо він ще щось писав, але ж не забуваймо, що писання
Нестора «редагувала» комісія графа Шувалова. Випадково на сайті «Український
Ванкувер» я натрапив на історичну працю українського історика, який зараз живе
в Канаді, Олександра Ковалевського «Ілюстрована історія України від найдавніших
часів до сучасності». Так от, Олександр Ковалевський звернув увагу на такий
аспект, як дітородний вік княгині Ольги. Що ж пише з цього приводу Олександр
Ковалевський? Надамо йому слово :
«Князь
Ігор, згідно версії угро-фінського історика М. Татіщева, народився у 875 році.
Ця дата, на нашу думку , є найбільш правильною. Одружився він у 903 році у віці
28 років, що є цілком прийнятним для тих часів. Стосовно дати народження Ольги
у вчених немає спільної думки. Але її можна вирахувати. Чисельні історичні
джерела показують,що у Скіфії дівчата могли вступати у шлюб починаючи з 12-13
років. У повчанні митрополита Петра (перша чверть 14 століття) забороняється
вінчати дівчат, віком менше 12 років. Княжна Софія, правнучка Мстислава
Великого, вийшла заміж за короля Данії Вольдемара I у віці 13 років; дружині Всеволода Святославовича
Чермного було 15 років; а внучка Олега Святославовича, Марія, йшла до шлюбу у
17 років. Звідси робимо висновок, що княгиня Ольга могла бути видана заміж у
віці 15-17 років. Тобто вона народилася приблизно у 887 році. А у 903 році, у
віці 16 років, стала дружиною Ігоря, який на той час ще не був київським
князем.
Однією з
особливостей тогочасних шлюбів було раннє народження дітей. Це було викликано
тим,що середня тривалість життя була невисокою. Дослідження
історико-демографічної характеристики давньоруської сім’ї, проведені Інститутом
археології НАН України, показали, що середня тривалість життя у Київській
державі становила для чоловіків приблизно 37, для жінок – 33 роки. Київські князі
жили у середньому трохи довше – 43 роки. Середній дітородний вік для жінок
становив 20 років. Народження дітей у більш пізньому віці було великою
рідкістю. Причиною високої смертності були війни, напади кочовиків, низький
рівень медицини та невлаштованість побуту тих часів. Тому прості сім’ї прагнули
швидше народити дітей, щоб мати помічників по господарству. Представники
київської княжої знаті також поспішали з дітьми, оскільки їм потрібні були
спадкоємці.
А тепер
давайте глянемо, коли у Ігоря та Ольги народився син? У 971 році, під час
зустрічі Святослава з Іоаном Цимісхієм, очевидці описують його, як чоловіка
років 30-35. А судячи з того, що у 946 році він малою дитиною приймав участь у
військовому поході проти деревлян, і навіть, сидячи на коні, метнув у їхньому
напрямку спис, то йому на той час могло бути 6-7 років. Отож народився князь
Святослав десь у 939 році. Тобто, через 36 років після укладення його батьками
шлюбу! Але це є абсолютно неможливим! По-перше, це суперечить усім тогочасним
традиціям. В історії не зафіксовано жодного подібного випадку. Раннє народження
дітей у правлячих династіях було нормою і завжди віталося. А тут раптом така
велика затримка? По-друге, коли Ігор у 913 році стане київським князем, то він,
зрозуміло, потребуватиме спадкоємця. Не міг же він чекати понад тридцять років,
доки його дружина надумається подарувати йому княжича. І по-третє, на час
народження Святослава Ользі було уже 52(!) роки. Не могла жінка у такому віці
народити свою першу дитину. Дивним видається ще й той факт, що у княгині не
було якихось інших дітей. Якби вони були і померли у ранньому віці, то про це,
без сумніву, повідомили б історичні
джерела. Але вони нічого про інших княжичів нам не говорять. Рівень смертності
, як ми уже казали, у ті часи був високим. Тож князі, заради спадкоємця, воліли
мати багато нащадків. І тут таке дивне небажання Ольги народжувати дітей.
Виходячи з усього вищесказаного, напрошується простий висновок: дружина князя
Ігоря у силу якихось фізіологічних причин не могла мати дітей. Дослідження
Інституту археології НАН України показують, що серед князівських сімей(а
досліджено було більше 200 родин) понад 13% не могли мати дітей. Приблизно
такий же відсоток бездітних сімей є у сучасному світі. Тож цілком імовірно, що
Ольга попала у статистичне число тих жінок, які не могли народжувати. У силу
своєї бездітності вона й не могла бути матір’ю Святослава!
У
зв’язку з цим виникає запитання стосовно його справжньої матері.
Князь
Ігор, як типовий скандинавський варвар-язичник, мав у Києві великий гарем. Тому
у нього, як і в інших київських правителів, було багато позашлюбних дітей.
Після народження їх найчастіше відправляли зі столиці до батьків наложниці. Чи
могла котрась із численних рабинь Ігоря стати матір’ю його сина? Категорично –
ні, не могла. Тому, що такі незаконнонароджені діти не мали права успадковувати владу.
Отож,
без сумніву, матір’ю Святослава була якась жінка з найближчого оточення князя
Ігоря. Таких іменитих варязьких та українських сімей у Києві було багато. Тому,
можливо, що народження Святослава стало наслідком палкого кохання між старіючим
князем і котроюсь із родовитих київських красунь. Або ж це був результат
спільної домовленості. І якась жінка з іменитої сім’ї свідомо пішла на зв’язок
з Ігорем задля народження йому спадкоємця. Так і з’явився на світ княжич
Святослав – позашлюбно народжений син князя Ігоря. А щоб не ламати струнку і
красиву байку про Рюриковичів, фальсифікатори з «Комісії… графа Шувалова» цей
факт з історії викинули».
А зараз
спробуємо розібратися , ким могла бути ця загадкова жінка. Як я вже казав вище
князь Святослав ні за своїм характером , ні за звичками не був схожий ні на
Ігоря, ні на Ольгу. Вирізнявся він практично у всьому: у зовнішності – носив
українську вишиту сорочку та оселедець; ментально – був простим воїном та не
любив надмірної розкоші, не тримав гарем. «Возів же за собою він не возив,
казана не брав, м’яса не варив, але, тонко нарізавши конину, або звірину, або
воловину на вугіллі спікши, їв. Навіть шатра він не мав, а плащ розстеляв і
сідло клав під голову, і так спав». (Повість минулих літ). Давні літописці відмічають також його
благородство, що теж не було притаманним для вікінгів. «Коли князь Святослав
виріс і змужнів, став він збирати хоробрих воїнів, бо й сам був хоробрим. Ходив
легко, як гепард, багато воєн чинив… І посилав він послів до інших земель,
кажучи: «Хочу на вас іти». (Повість минулих літ). Тож недаремно відомий український історик
Михайло Грушевський сказав про Святослава, що «Се чистий запорожець на
київському столі». Грушевський зумів побачити в Святославі явні українські
риси. Звідки вони у Святослава, якого прийнято вважати варягом?
Відомо
який вплив мала жінка і особливо мати в ті часи на виховання дітей, вона була
беззаперечним авторитетом, все що вона робила і казала при вихованні дітей не
підлягало сумніву. Ослухатися матір, означало накликати на себе великий гріх. В
ті часи воїни вірили, що благословення матері перед походом на війну є
своєрідним оберегом. З молоком матері через колискові пісні дитині прищеплювалася
любов до свого рідного: мови, звичаїв, навколишнього світу.
Зовсім
інші стосунки були в Святослава з княгинею Ольгою, він постійно їй докоряв за
її намагання насадити християнську віру і коли вона намагалася його навернути в
християнство, Святослав відповів Ользі доволі грубо: «Віра християнська –
юродство єсть».
За
походженням княгиня Ольга була скандинавкою, чим і пояснюється суворість її
вдачі. Не маючи змоги мати власних дітей, вона змушена була визнати спадкоємцем
київського престолу позашлюбного сина князя Ігоря Святослава. У 945 році, після
трагічної загибелі чоловіка, Ольга стала київською княгинею і , одночасно,
опікункою малолітнього пасинка. Те, що
княгиня Ольга була чужинкою для української землі показує, як вона мстилася за
смерть свого чоловіка. Розпочала вона своє князювання жорстокою розправою з
вбивцями князя Ігоря – деревлянами. Спочатку вона живцем закопала послів деревлянського
князя Мала Ніскині, які приїхали залагодити конфлікт. Інше посольство було
живцем спалене в дерев’яному будинку. Після цієї жорстокої розправи Ольга
нарешті пообіцяла деревлянам прощення і запросила їх приїхати на тризну, яку
вона влаштувала по своєму чоловікові. Але своєї обіцянки не дотримала. П’ять
тисяч знатних гостей було підступно перебито
під час тризни. Але й цієї крові їй виявилося недостатньо. Тому у 946
році вона організувала військовий похід проти деревлян, під час якого випалила
деревлянський край на чолі з столицею Іскоростенем, не жаліючи ні старого , ні
малого. Загинув і деревлянський князь Мал Ніскиня. Наситивши свою варварську
жагу помсти, княгиня нарешті заспокоїлася і з багатою здобиччю повернулася до
Києва. Мабуть за ці «подвиги» княгиню Ольгу зробили святою.
Так хто
ж таки була насправді мати Святослава? Як стверджує Олександр Ковалевський –
матір’ю князя Святослава була українка з дуже давнього і славетного шляхетного
роду. Я так думаю, що цей рід тягнувся своїм корінням до славетного і
могутнього царя Аттили, якого «Велесова книга» згадує, як Болорева(Білояр),
який в Vст. розбив і прогнав з української землі
готів. Саме знатність походження матері дозволила Святославові, не дивлячись на
поза шлюбність його народження, унаслідувати київський княжий престол.
Зважаючи
на підступні плани княгині Ольги , охрестити Київську Русь, вища духовна каста
української землі – волхви вирішили взяти на своє виховання малого княжича.
Саме волхви виховали з малого Святослава не тільки мужнього воїна, але й
мудрого й високоосвіченого волхва, оборонця православної віри, який був
посвячений в священні знання споконвічної землі наших предків. Саме тому
Святослав з такою зневагою ставився до багатства і золота, що так
культивувалося в християнстві, багате в позолоті убранство церков, дорогий одяг
священників,постійні інтриги і підкупи Візантії в зовнішній політиці. Князь
Святослав постійно ходив в білій лляній вишитій сорочці, особливо не
виділяючись від своїх дружинників. Ось як описує князя Святослава візантійський
історик Лев Діакон, що був учасником переговорів візантійців і русів:
«Показався і Святослав, що приплив по ріці на скіфському човні: Він сидів на
веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось
якою була його зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже
низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з
густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім
гола(поголена), але з одного боку її звисало пасмо волосся(оселедець) – ознака
знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були
цілком спів -мірні, однак виглядав
похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була
прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і
відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці
для веслярів, Він поговорив трохи з імператором( Іоанном I Цимісхієм) про умови миру і поїхав. Так
закінчилася війна ромеїв зі скіфами(сколотами)». Прошу звернути увагу –
візантійський хроніст називає русів скіфами, бо мабуть йому було точно відомо
чиїми нащадками вважала себе людність Київської Руси і так себе називала. Назву
руси принесли в Київ варяги і спочатку так називали тільки їх.
Отже,
князь Святослав за своїм світоглядом був переконаним православним (від славити
Праву). Восени 957 року княгиня Ольга у складі посольства, у яке крім неї
увійшло ще понад 80 людей, відправилася до Константинополя. Там вона прийняла
обряд хрещення, офіційно ставши християнкою. Чим викликала різке невдоволення
підростаючого Святослава, який у діях мачухи бачив лише віровідступництво та
зраду. Після повернення з Константинополя Ольга приймає рішення провести
загальну християнізацію Русі. Для цього вона у 959 році відправила посольство
до короля Оттона I ( майбутнього засновника
та першого імператора Священної Римської імперії) з проханням хрестити Русь.
Ольга знала, що у цей час у Європі готувалося проголошення Священної Римської
імперії, імператором якої готувався стати Оттон I, котрий сповідував християнство західного римського
обряду. Запровадження в Україні християнства західного обряду, на думку Ольги,
зблизило б Україну з новоствореною імперією і збільшило б її особистий вплив та
авторитет.. У 961 році Оттон відправив до Києва посольство, куди увійшли відомі
священники та єпископ Адальберт Магдебургський. Але місія була провалена.
Завадив християнізації Русі Святослав. , якому на той час уже виповнилося 23
роки. Молодий князь, заручившись підтримкою військової еліти, у 962 році
здійснив переворот і усунув старіючу княгиню Ольгу від влади. Після чого його
було проголошено законним правителем Русі. Священники, які мали намір хрестити
Русь, зазнали переслідувань. Дехто з них був убитий. Адальберт Магдебургський
дивом уник смерті і у 962 році залишив Київ. Свою мачуху Святослав пошкодував і
залишив мирно, доживати віку у Києві. Її
було поселено у спеціально відведеному для неї будинку, де вона перебувала під
постійним наглядом. Померла Ольга 11 липня 969 року, заповівши себе поховати за
християнським обрядом. Що й було виконано.
Ще одне
запитання, яке нас цікавить, чому князь Святослав постійно воював, відвойовуючи
землі для Київської Руси? Це ще раз підтверджує, що він був нащадком царя
Аттили і знав які землі займала його імперія. Коли йому докоряли, що він рідко
буває у Києві, а більше сидить на Дунаї, то він відповідав: «Не подобається
мені в Києві жити. Хочу жити в Переяславці на Дунаї, бо то єсть середина землі
моєї ! Адже там усіляке добро
сходиться: із греків – тканини,золото, вино й овочі різні; а з чехів та угрів –
срібло й коні; із Русі ж – хутро і віск, і мед, і раби».
Яка роль і значення князя Святослава в Історії
України минулій і сучасній? З однієї сторони він виступає , як хоробрий лицар
української землі, невмирущою славою покрив він ім’я своє. З іншої сторони він
виступає,як оборонець православної віри наших предків. Недоліком правління
Святослава можна вважати розпорошення сил Київської Руси на воєнні походи і
слабкість дипломатії. Натомість, Візантія якраз була сильна своєю дипломатією,
яка плела постійні змови і намовляння одних народів на інших, а потім з цього
користала. Так підмовляючи Болгарію проти Київської Руси, вона ослаблювала
обох. Виснаживши військо Святослава, Візантія добилася інтригами знищення князя
Святослава, підмовивши печенігів напасти на ослаблене військо русичів.
Князь Святослав завжди для нас буде символом
відваги, честі, гідності і нескореності, відданості своїй землі і її традиціям.
Московська імперія перейняла від Візантії
підступність, зраду і жорстокість. Вона застосовувала ті ж самі методи
підбурювання одних народів на інших, а потім, ослаблених, завойовувала і тих і
тих. Але її очікує те ж саме, що й Візантію: розпад і занепад. Бо це закони
історії – на брехні і підступі ще ніхто довго не протримася!
10.01.2015р. м. Павлоград Культурологічний клуб «Українська
цивілізація»
Микола
Заремба.
Коментарі
Дописати коментар