Облакъ
Осіянъ
До
одного часу з найдавнішим договором з греками відноситься знайдена в
Гніздовському могильнику глиняна посудина приблизно першої чверті Х ст. з
написом Кирилівськими буквами. Цей напис читається, як "горухща" теж
саме, що гірчиця, гірчичне насіння або взагалі - якась гірка пряність. Однак
другу половину цього слова можна прочитати і інакше як: "горушьна",
"зьрно горушьно", "зьрна горушьна". Таким чином напис
означав, що в посудині зберігалися гірчичні зерна. Отже писемність на Русі
існувала в IX-Х ст. Це була розвинена писемність, якою користувалися для
складання публічних і приватних актів і в побуті.
Про
існування знаків для письма (або рахунку) і ворожіння («черти і рєзи») у
слов'ян-язичників пише Чорноризець Храбрий у своїм «Сказании о писменех»:
"Прєже
слов'яни не мали букв, але за чєртам і рєзам читали, ними ж гадали, поганими
будучи. Охрестившись, римськими і грецькими письменами намагалися писати
слов'янську мову без улаштування".
Тітмар
Мерзебурзький (976-1018 р.), описуючи західнослов'янську фортецю-храм Ретру
(Рідегост) на острові Рюген, пише, що на кожному, що були в святилищі ідолі
було вирізано ім'я божества:
"Є
в окрузі редарів якесь місто, під назвою Рідегост, трикутне і має троє воріт
... У місті немає нічого, крім майстерно спорудженого з дерева святилища,
підставою якого служать роги різних тварин. Зовні, як це можна бачити, стіни
його прикрашають майстерно вирізані зображення різних богів і богинь. Усередині
ж стоять виготовлені вручну ідоли, кожен з вирізаним ім'ям, обряджені в шоломи
і лати, що надає їм страшний вигляд".
У
«Житиях Мефодия и Константина, в монашестве Кирилла», написаних в середні
століття на основі ранніх церковних документів, розповідається про подорож в
860-х роках Костянтина в Херсонес (Крим), де майбутній творець слов'янської
абетки готувався до церковного диспуту в Хозарському каганаті та виявлених ним
книгах:
"У
Херсоні Костянтину вдалося знайти "Євангеліє і Псалтир руськими письменами
писані», а також людину, яка говорила цією мовою. Костянтин, розмовляючи з ним,
навчився цієї мови і на підставі бесід розділив письмена на голосні і
приголосні букви і з допомогою Божою незабаром почав читати і пояснювати
знайдені книги".
Оригінал:
"Обрѣте же тѹ еуаггелиѥ и псалтирь, рѹсьскими письмены писано, и человѣка
обрѣть, глаголюща тоѩ бесѣдою, и бесѣдова съ нимъ, и силу рѣчи приимь, своѥй
бесѣдѣ прикладаѩ различьнаѩ письмена гласнаѩ и съгласнаѩ, и къ Богѹ молитву
творѧ, въскорѣ чести и съказати, и мънози дивлѣаху, Бога хвалѧше".
Ібн
Фадлан, арабський посол в Волзьку Булгарію в 922 році, розповідає про вдачу і
звичаї русів, які прибули по торговим справам в Булгарію. Після ретельного
спалення померлого одноплемінника руси залишили напис на могилі:
"Потім
вони побудували на місці цього корабля, який вони витягли з річки, щось подібне
круглому пагорбу і поставили в середині його великий стовп хадангу (з білої
тополі або берези), написали на ній ім'я [померлого] чоловіка і ім'я царя русів
і покинули місце".
Арабський
письменник Ібн ан-Надім в "Книзі розпису звісток про вчених і іменах
складених ними книг" (987-988 р.) Повідомляє:
"Руські
письмена. Мені розповідав один, на правдивість якого я покладаюся, що один з
царів гори Кабк [Кавказ] послав його до царя русів; він стверджував, що вони
мають письмена, вирізувані на дереві. Він ж показав мені шматок білого дерева,
на якому були зображення, не знаю чи були це слова, або окремі літери, подібні
до цього".
Перський
історик XIII століття Фахр ад-Дін Мубарак-шах Марварруді (з перекладу В. В.
Бартольді):
"У
хазар є також письмо, що походить від (писемності) русів, гілки румійців, яка
знаходиться поблизу них, і вживають цю писемність і вони (хазари?) Називають
румійців "русами". Хазари пишуть зліва направо і літери не
з'єднуються між собою. У них 21 буква: Б, Дж, Д, h, В, З, Х, th, Й, К, Л, М, Н,
С, Г, Ф, Q, Р, Ш, Т, S [в оригіналі записано арабськими літерами]. Та гілка
хазар, яка користується цією писемністю, сповідує іудаїзм".
На
думку С.С.Висоцького та А.А.Залізняка, в свідоцтві Марварруді мова йде про
кирилицю, пов'язану з грецькою ("румійською") писемністю.
Арабський
історик Аль-Масуді, який помер в 956 році, в своїй роботі «Золоті копальні і
розсипи самоцвітів», повідомив, що виявив в одному з «руських храмів»
пророцтво, написане на камені:
"У
слов'янських краях були будівлі, шановані ними. Між іншими була у них одна
будівля на горі, про яку писали філософи, що вона одна з найвищих гір у світі.
Про цю будівлю існує розповідь про якість її споруди, про розташування
різнорідних його каменів і різних їх кольорах, про отвори, зроблених у верхній
її частині, про те, що побудовано в цих отворах для спостереження за сходом
сонця, про покладених туди дорогоцінних каменях і знаках, зазначених у ній, які
вказують на майбутні події і застерігають від подій перед їх здійсненням, про
звуки які лунають у верхній її частині і про те, що їм трапиться при слуханні
цих звуків".
У
русько-візантійському договорі 911 року є згадка про письмові заповіти русів,
що жили в Царгороді:
"Про
русів, службовців в Грецькій землі у грецького царя. Якщо хто помре, не
розпорядившись своїм майном, а своїх (в Греції) у нього не буде, то нехай
повернеться майно його на Русь найближчим молодшим родичам. Якщо ж зробить
заповіт, то візьме заповідане йому той, кому заповідав письмово успадковувати
його майно і так успадковує його".
Оригінал:
"О работающих въ Грѣцѣхъ руси у хрестьяньского цесаря. Аще кто умреть, не
урядивъ своего имѣнья, ци и своихъ не имать, да възратить имѣнье к малымъ
ближикамъ в Русь. Аще ли створить обряжение таковый, възмет уряженое его, кому
будеть писалъ наслѣдити имѣнье его, да наслѣдит е".
Коментарі
Дописати коментар