Досить часто активну участь у
визвольній боротьбі Організації Українських Націоналістів та Української
Повстанської Армії брали цілі родини — батьки і діти, брати і сестри, чоловіки
і дружини. Подібних прикладів є сотні, а може, й тисячі. До таких належать і
брати Дмитро та Володимир Сойки, родом із с. Селиська Пустомитівського району
Львівської області. Щоправда, серед вихідців із Лемківщини, де ті відзначилися
у складі відділів УПА, їхні імена залишаються невідомими.
Дмитро Сойка народився 6 листопада
1917 р. Закінчив 4 класи народної школи, працював на господарстві. Молодший
брат Володимир, народжений 22 березня 1922 р., після 7 класів народної школи
здобув фах шевця. У 1938 р. Дмитро став членом ОУН, відтак служив V польській
армії в 22-му полку кавалерії. За завданням Організації у 1941 р. вступив до
української поліції у Львові. Гам служив також і брат Володимир. У липні 1944
р. обоє зі зброєю залишають службу німцям і переходять в УПА на Закерзонпі.
Молодший потрапив до першої сотні
куреня командира Мартина-Василя Мізерного-«Репа». Згодом ця сотня отримала
назву «Ударник 1» і номер 94. хоча більше вона відома за іменами командирів як
сотня «Веселого» (Данило
Свістель), «Дідика» (Франц Григорович) та
«Бродича» (Роман Іробсльський). В.Сойка-«Зелений» тут служив кулеметником, а з
жовтня 1945 р. командував роєм у III чоті (підвідділ 503), здобув ступінь
старшого вістуна, характеризувався як спокійний і відважний підстаршина. У 1940
р. закінчив підстаршинську школу ім. полковника Коника із добрим результатом.
І Іатомість Д.Сойка-«Соловій» у
тому ж курені «Рена» спочатку служив кулеметником у чоті важких кулеметів, а у
вересні перейшов до сотні «Веселого», де служив молодший браг. Із загоном рейду
відбув восени 1944 р. у відомий Карпатський рейд. Невдовзі, у травні 1945 р.,
призначений командиром ланки, а у червні того ж року — ройовим у II чоті.
Характеризувався як здоровий і відважний підстаршина і добрий вишкільиик.
Навесні 1946 р. призначений командиром І чоти (підвідділ 501).
Із створенням сотні «Ударник 8»
(командир Ярослав Коцьолок-«Крилач», а відтак Лонгін Колат-«Стах») туди
скеровано 11 червня 1946 р. із відділу «Ударник 1» Антона Михаліва-«Зенка» на
посаду командира II чоти, а Д.Сойку-«Соло-вія» — на посаду бунчужного. У сотні
«Стаха» Д.Сойка кілька разів тимчасово виконував обов’язки командира чоти.
Відділ «Ударник 8» діяв протягом 1946-1947 pp. переважно у спілці і більш
досвідченим відділом «Ударник 5» (вд. 95а), яким керував один із найбільш
бойових командирів УПА Степан Стебельський-«Хрін». Саме вояки обох сотень
здійснили успішну і голосну засідку на фстунни-ка міністра оборони Польщі
Кароля Свєрчевського.
Після акції «Вісла» більшість
повстанців включилися у підпільну боротьбу в Україні. Частина у складі
рейдуючих відділів перейшла на Захід, ще деякі залишилися на території Польщі.
Зокрема, в складі одного із підрозділів сотні «Ударник 1» опинився в Німеччині
В.Сойка-«Зелений». Мешкав там, а відтак у США (Чикаго) під прибраним прізвищем
Савчак, належав до Товариства вояків УПА ім. геиерал-хорунжого Романа Шухевича—
«Тараса Чупринки». Ще в Німеччині рішенням закордонного представництва
Української Головної
Визвольної Ради був підвищений до ступеня
булавного УПА з датою 1.07.1949 р.
Натомість Д.Сойка-«Соловій» у
складі сотні «Ударник 8» наприкінці червня 1947 р. перейшов кордон на територію
СССР. З однією із підпільних груп по зв’язках зайшов у рідні сторони, де був
приділений на працю при підпільному кущі, який охоплював села північної частини
тодішнього Бібрецького району. Працював тут під псевдонімом «Лемко» («Левко»).
Разом із двома друзями 4 квітня
1949 р. Д.Сойка квартирував у хаті Андрія Дучія, голови сільради с. Коцурів
(тепер Пусто-митівський район). Тут о 1б-й год. їх виявила оперативно-військова
група райвідділу МІ Б. яка прибула за доносом агента. Повстанці вчинили
завзятий опір і в перестрілці загинули. Ворог здобув З автомати, З пістолети, 3
гранати, 250 патронів і різні документи.
Іншими полеглими були кущовий
провідник ОУН Михайло Мисяк-«Крук» (1922-го або 1920 р. п.. с. Романів Перемишлянського
району Львівської області) та його брат Олекса Мисяк-«Іуляй» (1925 р. п.). Тіла
підпільників емґебисти забрали до м. Бібрка.
Володимир Мороз
Коментарі
Дописати коментар