Плакати німецької пропаґанди для українців є по-своєму доброю ілюстрацією доби німецької окупації в Україні (1941-1944). Помітно з них, що загальні гасла німецької пропаґанди в багатьох точках не надто різнилися від совєтської пропаґанди, а подекуди збігалися цілком.
Другою точкою співпадіння є т.зв. "культ особистости",
тобто культ кривавих диктаторів двох найбільших мілітарних потуг того часу:
совєтського "вождя всіх часів і народів" Сталіна, та німецького
"фюрера" (в німецькій мові це слово також означає "вождь")
Гітлера. Серія плакатів "Гітлер-Визволитель" (тут подано три, з них
один - календар) персоніфікує "визволення". Існувало багато відмін
цього плакату.
Наступна група: плакати з обіцянками для селян. Звертає увагу
плакат "Спокійно дивімся в майбутнє". Відомий факт, що обіцянки
кращого майбутнього є характерною рисою також і совєтської пропаґанди.
Ще кілька плакатів презентують "ворогів" та характер
попередньої - совєтської займанщини. Очевидно, німецьким режимом велася активна
протижидівська політика. Метою такої пропаґанди було міцно зв'язати в
свідомості населення жидів з жахіттями і терором совєтського режиму. Окрім
власне протижидівського плакату (на збільшеній його версії можна побачити
найрізноманітніші закиди на адресу жидів: від організації штучного голоду
зачинаючи до звинувачень у навмисному розпаленні ними війни і т.ін.),
"жидівський слід" помітний і на двох інших плакатах в цьому ж ряді
("Така була совєтська свобода", "Право на землю..."). Ще
два плакати нижче від нього закликають до "боротьби з бандитами".
Останні плакати в цій підсекції слід віднести до пізніших часів:
спершу переможна для Німеччини війна затягнулася, все більше людей гинуло на її
фронтах. Оскільки керівництво Райху на чолі з Гітлером сповідувало ідею
"здобуття перемоги виключно німецьким вояком", за таких воєнних умов
вичерпувалися зовсім не безмежні людські ресурси Німеччини: переважна більшість
її дорослого чоловічого населення опинилася у війську. Не стало кому працювати
на фабриках, де виробляли зброю для перемоги. Німці розгорнули широку кампанію
з залучення до праці в Німеччині іноземних працівників з усіх окупованих ними
країн. Спочатку акція була формально добровільною, а згодом зробилася
примусовою. Зрозуміло, що ще в початках її було виготовлено масу різноманітних
аґітаційних матеріалів, в тому й плакатів.
Під кінець війни на території Райху (тобто передвоєнних Німеччини,
Австрії та деяких інших земель, прилучених перед та під час війни) знаходилися
мільйони "ост-арбайтерів", значна частина їх була з України. Умовини
праці погіршувалися тим, що німецькі заводи й фабрики, особливо в останній рік
війни, сильно потерпали від аліянтських налетів, гинуло багато робітників,
відсоток загиблих наближався до фронтового. В таких обставинах чимало таких
примусових робітників-українців зголосилося до служби у війську, а в тому числі
і до Дивізії "Галичина". Поза тим умовини праці
"ост-арбайтерів" не були надто важкі як на той час, і однозначно не
різнилися на гірше, від, приміром, звичайних умов праці в сталінському совєтському
"раю", де активно практикувалася т.зв. "стахановщина",
різні відміни неоплачуваної праці тощо (йдеться саме про звичайних робітників
"на волі", немає тут мови про систему совєтських концтаборів - т.зв.
ҐУЛАҐ). Найбільше вони поширилися у Совєсткьому Союзі у воєнний а почасти й
післявоєнний час.
Заслуговує на увагу такий історичний факт: через багато років
після війни колишні "ост-арбайтери" дістали від Німеччини грошові
компенсації за свою примусову працю. Натомість совєтські "працівники
тилу" ніколи не дістали нічого, і не було навіть мови про те, щоб якось
компенсувати їм втрати здоров'я у виснажливій (подекуди 16 годин на день при
верстаті) праці воєнних часів. Іронія долі: вони теж працювали "для
фронту, для перемоги". Для перемоги того окупанта, що зостав переможцем у
тій страшній війні ...
Коментарі
Дописати коментар