Народився 14 червня 1891 р. в
учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній
школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському
університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні
дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора
Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб" для юриста, а знання рідної
історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя
для людини, що прагне формувати політичну думку.
Передовсім інтелігент,
усвідомивши підневільний стан свого народу, повинен шукати шляхів виходу з того
стану. Молодого Коновальця і його побратимів розв'язка цього питання хвилювала.
У тогочасної студентської молоді домінуючою була думка про здобуття державної
незалежності. Тож недарма такого широкого розголосу набув реферат Дмитра
Донцова, виголошений на Другому Всеукраїнському студентському З'їзді в липні
1913 року у Львові: „Сучасне політичне положення нації і наші завдання".
У 1914 році Євген Коновалець був
мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці,
потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції,
восени 1917 року, бажаючи віддати свій труд новоутвореній українській
державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до організування
українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і
Корпусу. Моральна сила, високий авторитет, сталева воля Євгена Коновальця
виростали з його сильного характеру, націоналістичного світогляду, політичної
дії воїна-революціонера.
Євген Коновалець знав, що в
боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою й
фізичною силою є добре зорганізована, глибоко патріотична й добре вишколена
армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром тодішніх збройних сил в
Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові Стрільці разом зі своїм
командиром зберігали культ соборності. Коли виникла потреба переходу на Захід
України, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами, вони залишились
в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці – вирішуватиметься доля
відновленої Української Держави. “Шлях до вільного Львова веде через вільний
Київ”, – стверджував Коновалець.
Після Поразки Визвольних Змагань,
у той час, коли багатьох громадян України охоплювали відчай і апатія,
Є.Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба
не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів Національна Ідея.
Постала необхідність творення організованої сили, оскільки, „Як не буде в нас
сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж
будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все,
що нам треба" (Є.Коновалець).
У 1920 році утворено Українську
Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Є.
Коновалець. Ішлося про збереження й укріплення військового кістяка. Згодом
постала необхідність будувати політичну організацію. Нею стала створена на початку
1929 року з ініціативи Є.Коновальця та його однодумців, у результаті ретельної
підготовки через консолідацію найкращих політично-патріотичних революційних сил
Організація Українських Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було
спрямоване проти головних ворогів української державності – московських
большевицьких сатрапів і польської окупаційної шовіністичної влади.
Червона Москва після знищення
Симона Петлюри бачила в особі Є.Коновальця свого головного противника. Висланий
большевиками терорист Павло Судоплатов підсунув полковникові пекельну машину,
від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця за
Україну. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри.
„У вогні перетоплюється залізо у
сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" – ці слова полковника
Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців.
Листи Євгена Коновальця
17 лютого 1921 р.
Дороге Товариство!
Вже давно шукали ми нагоди, щоби
й Вас поінформувати про деякі справи, та й від Вас також: одержати відомості,
без котрих, як вже Вам писав був в попередньому письмі (не знаю тільки, чи Ви
його одержали тому, що потвердження досі не маю), ніяка більше серйозна праця з
нашого боку тут рішучо немислима.
Вже в попередньому письмі до Вас
поставив я був певні домагання, від виконання котрих знову зробив залежною
взагалі нашу діяльність ту за кордоном. Тому, що не маю певності, чи це письмо
попало в Ваші руки, дозволю собі на кожний випадок ще раз ці наші домагання
з'ясувати.
Безпосереднім приводом до
написання останнього мого «посланія» до Вас була, з одного боку, ця загальна
обстановка, котра начала складатись ту в нас, а яка щораз більше домагалась,
коли в нас взагалі ще немає бажання йти на склад, певної активності, з другого
боку, деякі зовсім конкретні Ваші побажання, передані мені Михайлом, котрі в
загальному зводились до цього, щоб усуватись вже тепер з політичного життя
якраз нам як представника шановного товариства не слід.
Цю думку нашої активності я все
заступав і заступаю. Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба
закладати рук чи то попадати в зневіру, а по змозі і по своїм силам проявляти
існування нашої організації. Це повинні ми робити всі, де би не знайшлись ми,
використовуючи для цього всі можливі середники. Розуміється, ця діяльність наша
не буде всюди однакова і рівномірна. Залежати вона буде від різних умовин цього
центра, в котрому поодиноким з наших прийдеться працювати, що більше, на перший
погляд вона може бути навіть різна (щодо методів однак тільки). Безпосередні
імпульси для неї, як теж остаточна ціль такої, мусять, однак, безумовно,
покриватись згідно давнішому виробленому нами плану, а також; тим поправкам,
котрі час від часу шляхом порозуміння між. нами повинні бути роблені. Ми мусимо
старатись піддержати вироблений вже погляд в громадянстві про нашу активність,
про наше рішуче і консеквентне бажання дійти до раз поставленої мети. Це
піддержання нашого престижу як організації потрібне і необхідне нам передовсім
з огляду на нашу молодшу братію, котрій ніяким нашим вчинком чи поступком не
можна відбирати надії, що роль ще наша не скінчена, і тим самим відкидати її
від нас. Для них ми ще на дальше мусимо залишитись центром, на котрий вони
мусять орієнтуватись, котрому вірити мають, котрий для них був би надалі
джерелом сповнення їх надій і стремлінь. Необхідне воно нам теж; з огляду на
наше громадянство так в Галичині, як на Україні, як і на еміграції.
Громадянство наше, наші політичні чинники мусять з нами як з організацією
лічитись, для цього, однак, не вистачить тільки слів, за котрими немає змісту,
а треба праці, треба порозуміння між нами, виміни думок, взаємного інформування
себе і таким способом корегування наших вчинків, виступів, нашого загального
плану роботи.
Далі ми поки що принайменше в
цьому гарному становищі, що майже по всім нашим політичним центрам маємо своїх
довірених, котрі при добрій волі і бажанню дуже легко можуть бути в курсі всіх
важливіших справ цих центрів. Коли тому вони й надалі стоять на задержанню
нашої організації, то їх першим і найважнішим обов'язком як членів нашої
організації повинно би бути, принайменше, не тільки старатись провідуватись про
всі найважніші справи цих центрів, де вони працюють, але щобільше негайно про
це все доносити нашому центрові. Тоді тільки можлива успішна наша праця,
можливе також, вдержання нашого престижу як організації, котра не спирається на
брехні і пустих словах, а робить діло, веде певну організаційну і політичну
працю. Одним з великих наших промахів минулої нашої діяльності було якраз, що
ми замало лічились з думкою наших широких кіл громадянства, з нашою політичною
опінією. Цей промах другий раз не може в нас повторюватись, з минулого ми
мусимо витягнути для себе певну науку і певні висновки для нашої дальшої
діяльності в теперішності і в майбутності. Це ще не значить, щоби ми мусіли йти
на шнурочку і керуватись, вважати для себе законом погляди і думки певної
частини, чи то в партійному, чи територіальному значінню беручи, нашого
громадянства. Мусимо, однак, якраз тому бути в курсі всіх справ нашого
загальнонаціонального життя і, беручи якраз це все під увагу, рішатись на певні
виступи. Для цього, однак, знов треба якнайбільше тісного порозуміння і
взаємного інформування себе. Наше громадянство дезорієнтоване, поділене на
різні табори, зневірене дотеперішними невдачами, є дуже добрим ґрунтом для
всякого роду авантюризмів. Ми знов, маючи можність одержувати автентичні і достовірні
інформації з усіх наших політичних центрів, можемо теж; дуже легко запобігти
всяким авантюрним виступам, а тим самим нашій загальній справі принести багато
користі.
Покищо кінчу на цих загальних
увагах, а приступаю до самої справи.
Ще раз хочу поставити Шановному
Товариству деякі питання, на котрі просив би якомога скоріше дати мені
відповідь.
Чи Ш. Т. стоїть дальше на цьому,
щоби нашу організацію як живу й активну задержати.
Чи, задержавши форми організації,
покищо діяльність її припинити.
На ці два принципіального
характеру питання прошу мені дати ясну і недвозначну відповідь. Коли би Ваша
відповідь випала в користь питання під 1, в такому разі прошу відповіді на
дальші питання:
а) Чи Ш. Т. стоїть в такому разі на наших
чорторійських рішеннях солідарності, карності і послуху.
б) Чи поодинокі члени Ш. Т. зобов'язуються і
далі взяті ними доручення виконувати чесно, точно і солідно.
в) Чи Ш. Т. згідне й зобов'язується надалі
працювати в якнайтіснішому контакті і порозумінні між; собою в краю, з одного
боку, і з нами (зі мною і Андрієм), з другого боку.
До поставлення цього роду питань
примусили мене різні обставини. Дається зауважити:
1. Щораз більший занепад нашої організації.
2. Щораз маркантніше затрачування в поодиноких
членів навіть С. Р. свідомості приналежносте до нашої організації.
3. Невиконання навіть членами С. Р. взятих на
себе завдань і обов'язків.
4. Поступки деяких членів С. Р., котрі
колідують з раз вирішеною загальною нашою лінією (щобільше, відсутність почуття
обов'язку виправдати чи тільки вияснити дані свої кроки).
Ад 1) Про занепад нашої
організації свідчить передовсім недостача хоча би примітивного порозуміння, вже
не кажучи про певний складений план праці, між; Вами самими в краю. Пр.
Роман і Ви, Марко і Ви, дальше
відсутність всякого зв'язку між Вами і нами. Мимо усильних моїх стремлінь,
стрічаюсь з Вашого боку з певного роду апатією і нехіттю. Коли навіть одержую
які вістки від Вас, то вони такі скупі і поверховні, що опираючись на них ту
працювати не в силі. Маю враження, що все, що лучило і в'язало членів С. Р.
між; собою, з кожним днем слабшає, а це знов в остаточному результаті привести
мусить до повільного, але певного і повного занепаду самої інституції С. Р.
Ад 2) Те саме. Примір Марко,
Роман, Василь Опираюсь на даних, котрі різними шляхами зміг я зібрати. За
абсолютну їх правдивість ручатись, розуміється, не можу. Застерігаюсь тому, що
це моє вражіння.
Ад 3) Славко — зв'язок. Роман
доручені йому завдання.
Ад 4) Роман і його місце
теперішнього побуту. Мимо цього, що було в нього х+у можливостей і нагод
написати до мене, цього не зробив. Те саме відноситься до Марка та й взагалі до
Вас всіх. Те саме також віднести можна до Івана і його командировки. Запевнення
Славка в стійності почувань військового братства супроти нас є якнайкращим
покажчиком розуміння своїх завдань членами С.Р.
Розуміється, що серед такої
обстановки брати на себе роль провідника такої організації, а дальше
представника її ту закодоном, немає в мене великого бажання. Коли після
празького нашого засідання роз'їздились ми, думав я, що воно все дещо краще
складається.
Рішився також тому поставити Вам
питання і домагатись від Вас, всіх членів С.Р., ясної відповіді.
Коли всі Ви станете на цьому
становищі, що організацію не тільки задержати, але щобільше, її працю
продовжувати треба, в такому разі дозволю собі поставити Вам, Ш. Т., певні
домагання.
Привернення контакту, гармонії
порозуміння і налагодження зв'язку між всіма членами Р. С. в краю.
Переведення цього самого між; С.
Р. а нами, котрі находяться закордоном.
3) Пересилання взаємно собі
принайменше раз на місяць обширних і точних звітів, в яких порушені би були всі
найбільше важні і актуальні питання.
4) Шляхом звичайного частого
листування між собою взаємно держати себе в курсі всіх біжучих справ. Це має
бути обов'язком кожного члена С. Р. супроти нас як також нашим супроти кожного
члена С. Р. Кожний з членів С. Р. зобов'язаний принайменше раз в тиждень
вислати до нас, то є або до Андрія або до мене листа, на відворот — такий самий
обов'язок беремо ми на себе.
5) В якнайскоршому часі скликати
спільне засідання С. Р., в якому по можності взяли би всі члени участь і
вирішили на ньому:
а) питання мною порушені,
6) обговоривши точно обстановку, в котрій там
Вам приходиться працювати, виробити спільний план праці і взаємного
порозуміння,
д) вирішити вказівки для нашої діяльності
закордоном (Огляд дотеперішньої нашої діяльності долучаю),
в) Спільними силами використовувати всі
середники, для цього налагодити зв'язок між собою і з нами (ад пункт 1 і 2 моїх
домагань),
г) вирішити Ваше відношення до нас, то є до
мене і до Андрія,
є) переконтролювати діяльність (дотеперішню)
кожного члена С. Р. і, якщо вона не відповідає нашій основній ліні, її
скорегувати. Огляд дотеперішньої моєї діяльності, як також; мої погляди на
теперішню політичну ситуацію, а дальше потрібні для Вас актуальні біжучі
інформації, подаю окремо.
Незалежно від цього прошу
вияснень:
1. Чому Роман сидить в Варшаві.
2. Що зроблено досі в справі Альманаху.
3. Як мається справа з архівом.
4. Як мається справа з фондами.
5. Що робить Марко і Василь.
6. Чи приїхав до Вас Роман від нас.
Більше про все в огляді. Про
відзнаки і наші домагання в цьому напрямку до Вас пише Андрій. (вислано через
сот. Байлова)
В коротких словах постараюся ще
Вам з'ясувати це все, що чи то безпосередньо, чи посередньо відноситься до
нашої справи, до її міжнародного і внутрішнього становища.
1. Міжнародне становище.
Тут треба відрізнити знов
становище Наддніпрянщини і Галичини. Перше є переважно питання Сходу, котре
також; остаточно бути може вирішеним разом зі цілим комплексом других питань
Сходу. Друге є питання ліквідації давньої Австрії, котре би однак вирішувати
остаточно бажали Держави Антанти також: тоді, коли вирішуватиметься справа
Сходу. Не виключеним, однак, являється можливість, що справа Галичини буде й
скоріше вирішена. Треба тому ці дві справи брати зовсім окремо.
Наддніпрянщина. Теоретично справа
стоїть краще, фактично, принайменше на найближчий час, залишається в тупіку, з
котрого вивести її на більше ясний шлях серед теперішньої політичної
міжнародної констеляції дуже трудно.
Політика УНР, як взагалі політика
Наддніпр. України, могла би стати активною тільки в цьому випадкові, коли би
Держави Антанти рішились виступити зі збройною інтервенцією проти большевиків.
Надіятись, однак, на це немає ніяких основ. Противно, думку збройної
інтервенції проти теперішніх панів Росії і України вважати треба остаточно
зліквідованою. Тепер вже не тільки Англія й Італія, але навіть Франція закинули
цього роду плани. Англія і Італія висказались за дальшим продовжуванням
переговорів (покищо торговельних) з большевиками. Франція ясного ще становища
не зайняла, при допомозі, однак, Польщі і Румунії хоче обмежити большевицьку
небезпеку тільки на територію давньої Росії.
Ще вправді одна можливість, при
допомозі котрої політика УНР могла би стати активною залишається, в цю, однак,
серйозно, покищо принайменше, ніхто не вірить. Нею являється офензива
большевицької армії на Польщу або Румунію.
Третя, може найкраща можливість,
це провал большевицького панування на Україні наслідком повстання самого населення
України. Я, однак, в цю можливість, особливо тепер, коли після зліквідовання
всіх своїх внутрішних фронтів большевики мають змогу сконцентрувати свої більші
військові сили на Україні, не вірю.
Коли би, однак, дійсно большевики
весною начали офензиву, Держави Антанти, по запевненням їх політичних
провідників, не могли би на це дивитись спокійно. В цьому тільки випадкові
можна б було надіятись на більш серйозну акцію держав Антанти, а в зв'язку з
цією з бажанням тих же держав використати для цієї акції також ті рештки Укр.
Армії в Польщі і Чехії. Розуміється, що головними чинниками були би Польща і
Румунія. Держави Антанти на цей випадок можуть вже мати навіть вироблений план.
Щось певного однак про нього сказати ніхто не може (??!). На це, здається, спекулює
теж Уряд УНР.
Четверта можливість, це спокійне
вичікування провалу большевизму взагалі і підготовка себе на цю можливість. Чи
воно прийде і коли прийде, годі сказати.
Теоретично справа представляється
краще. Всі держави, не виключаючи навіть Франції, прийшли до переконання, що
відбудувати Росію в її давніх формах, це річ майже немислима. Маркантний прояв
цього паризька конференція і визнання самостійності малих балтійських і
кавказьких держав. Визнання цих держав з'ясовують як перемогу англійської політики
над французькою. Проти цього визнання запротестувала зараз Америка, котра
старається дальше за всяку ціну привернути давну силу Росії. Вона боялась, що
визнання цих держав буде прецедентом до визнання держав, котрі повстали на
Сибірі, що знову буде корисним і піде по лінії японської політики.
Взагалі в міжнародній політиці що
раз більше маркантно начинають виступати, з одного боку, великі противенства
між Францією і Англією, з другого ж боку, між Англією і Америкою. З цього знов
начинає користати Німеччина (її становище в справі відшкодований і взагалі
паризької конференції).
Щораз більше стає ясним, що
Англія, а, здається, також Італія прямують консеквентно до поділу Росії,
Франція натомість, покинувши думку збудування давньої Росії в її давніх формах,
начинає шукати еквіваленту в Польщі, а відносно Росії здається, погодилася б
вже на федерацію. Америка, натомість, піддержує ще дальше думку відбудови
давньої Росії, боячись, що з розвалом Росії на поодинокі держави, стане вона
слабшою і тим самим менше небезпечною для її небезпечного сусіда і конкурента
Японії.
Німеччина, покищо, держиться
пасивно. Щораз більше, однак, дається зауважити перемогу думки створення
сильної Росії (форма цієї ще не з'ясована), природного союзника Німеччини. З
фактом союзу російсько-німецького, як з подією недалекої майбутності, лічитись
треба зовсім серйозно. Як противагу цьому, Франція досить гарячково шукає на
місце Росії нового союзника в Польщі (поїздка Пілсудського в Париж).
Конкретизуючи це все, можна би
надіятись, що при остаточному вирішуванню питань Сходу, в Англії, Італії,
Японії будемо мати прихильників нашої державної самостійності, в Франції
остільки, оскільки це буде також іти по лінії інтересів Польщі. Відносно
Німеччини годі щось певного сказати, тому, що відносно України (вона) задержує
тепер резерву і мовчанку. Це все під одною умовою, що до часу цього вирішення
сама Наддніпрянщина викаже силу і відпорність та дальше бажання жити
самостійним життям.
Загально панує ту погляд, що хаос
на Сході триватиме ще довший час. Панування большевиків облічають вже не на
довгий час. Після нього прийде боротьба народів, котра також створить фактичне
відношення сил, як теж; вирішить дальшу судьбу Росії.
Завершенням революції буде по
всякій правдоподібності, на думку знатоків Сходу, або загальноросійська
федерація, або федерація окраїнних народів, передовсім Кавказу, Чорного Моря і
України проти центральної Московщини.
Цікаво, що Установче Зібрання,
зааранжоване Керенським в Парижі, в котрому взяли участь всі майже партії,
почавши від кадетів а скінчивши С-рами, висказались проти збройної інтервенції
держав Антанти проти большевиків. Причина — дотеперішня діяльність большевиків,
виконування ними історичної місії російського народу — «собіранія земель».
Внутрі в большевиків по цим відомостям, котрі ту доходять, здається, не все
гаразд. Дається зауважувати певний розлам. Чи доведе це все до упадку
большевизму, годі сказати, знатоки пророкують йому скорий кінець.
Висновки.
1. Всяка збройна інтервенція при
допомозі чужих сил скріпляє тільки большевиків. її тому треба відкидувати.
Впрочім ця думка і так тепер вже не актуальна.
2. Добре було би, коли б
большевики з весною почали офензиву. Це, здається, був би початок їх кінця.
Такою офензивою, коли би до цього вона була успішною, могли би причинитися до
повалення теперішньої Польщі, а може навіть Румунії, могли би навіть викликати
революцію в деяких державах Центральної Европи і тим самим примусити держави
Антанти до ревізії версальського договору. Це все в своєму остаточному
результаті, здається, корисно вплинуло би на нашу справу.
На випадок знов некорисного
висліду офензиви, прийшов би остаточний крах большевизму, котрий дав би нам
змогу ще раз підняти боротьбу за нашу самостійність.
3. Ще більше корисна можливість,
коли б сама Україна здвигом зсередини змогла звалити панування большевиків. Ту
тільки заходять сумніви, чи зваливши їх, змогла би встоятись проти них, а
заразом проти посягань Польщі на деякі наші землі. Це до певної міри колідує з
інтересами Галичини і галицької політики.
4. Четверта можливість, що
большевики позаключають тепер договори з Польщею, Румунією і кинуться до праці
внутрі. І ту заходить питання, чи на цей випадок вони зможуть себе скріпити, а
тим самим вдержатись, чи ні. Коли ні — в такому разі є ще в нас надія підняти
після їх провалу боротьбу.
Коли так, то нічого іншого не
залишається, як вертати до них і старатись від них видерти, що тільки дасться.
Більшість цього погляду, що вони проваляться. Значить, наше завдання нам тепер
готуватись на цей момент. Це буде для нас остаточний іспит а дванадцята година
для нашої державності.
Ще щодо нашої орієнтації на
Польщу і праці нашого тарнівського уряду УНР.
Польща ні тепер, ні в найближчій,
а навіть дальшій майбутності проти Росії чи то большевицької чи реакційної не
піде. Польща в сучасний момент настільки слаба, що було би для неї добре, коли
би саму себе могла зберегти. Після одної невдалої спроби другої подібної вона
не зробить, тим більше, що й Антанта під ніякою умовою на це їй не дозволить.
Орієнтація на Польщу, які-небудь надії на її допомогу в нашій визвольній
боротьбі, це абсурд, а для нашої справи навіть річ дуже шкідлива. Англія, а під
її напором теж Франція, не балакати вже про Америку, не тільки не дозволить їй
на який-небудь похід проти Росії, але що більше, мимо усильних старань Польщі і
дальше стоїть на становищі признання Польщі на сході її етнографічних границь
(лінія Керзона). Поїздка Пілсудського в Париж фактично скінчилась великою невдачею.
Ні Литви (Вільна), ні Галичини Польщі остаточно не признано, противно, вказано,
що мусить вона задовольнитись стисло етнографічними границями. З цього, однак,
не можна робити висновків, що Франція дуже прихильно до нас настроєна. Це вона
робить, з одного боку, під певним натиском Англії, з другого ж боку, що ще сама
непевна, як складуться остаточно відносини на Сході. Коли би це тільки від неї
залежало, то, розуміється, без ніякого вагання віддала би вона полякам
Галичину. Взагалі у Франції наскрізь, принайменше в сучасний момент,
польонофільські настрої, і на французьку допомогу Україна лічити може, як я вже
зазначав, постільки, поскільки це буде в інтересах самої Польщі.
Перше і найважніше завдання Уряду
УНР було би справити свої похибки і визволитись з-під польської курателі. Не
хочу тим самим сказати, що він зараз мусить з Польщею рвати все це, що його
дотепер в'язало. Цього він з різних причин робити не може. На кожний випадок,
треба було би Урядові УНР зробити ревізію дотеперішньої його політики і
старатись справити свої промахи та найти вихід з теперішньої ситуації.
Увага — це все писав я ще тому
місяць в думці, що зможу Вам зараз переслати. З різних причин цього зробити не
міг. Передовсім боявся, щоби моє письмо випадково не попало в непокликані руки.
Хотів його переслати через Станека. Тому, однак, що поїхав він сам в
непевності, чи доїде до Вас, тож через нього не передав. Тільки тепер
трапляється мені нагода це моє посланіє Вам передати.
Тепер постараюся Вам справити
дещо з попереднього, а дальше докінчити почате.
Можливо, що дещо з давніше мною
написаного втратило вже тепер свою актуальність чи інтерес. На кожний випадок
становище в нічому основно не змінилось так, що справляти мені багато не
прийдеться.
Новою важною подією була
лондонська конференція, про котру у Вас теж мусять бути докладні відомості.
Закінчилась вона зірванням переговорів між німцями а Антантою, а в дальших
консеквенціях переведенням в життя Антантою т. зв. санкцій, себто обсадження
надрайнських німецьких країв французькими, англійськими і бельгійськими
військами, як средства для вимушення над німцями їх згоди заплатити Антанті
домагане нею відшкодування. Ходить ту, розуміється, в першій мірі о Францію.
Взагалі у Франції дається
зауважувати зріст сили т. зв. партії анексіоністів, котрі за всяку ціну хотіли
би прилучити до Франції тепер заняті ними краї. Вони твердять, що Франція
тільки тоді буде обезпечена перед німецьким реваншем, коли буде в посіданню, і
то повному, обох берегів Райну. Проти цього, однак, рішучо виступає Англія,
котра не хоче допустити до надмірного зросту Франції. Як це скінчиться, годі ще
сьогодні щось певного сказати, загально панує думка, що зірвання між;
Німеччиною а Антантою не остаточне, і після плебісциту в Шлезьку переговори
будуть відновлені.
Взагалі справа Шлезьку має тепер
в міжнародній політиці велике значення. Від вирішення цієї справи залежатиме,
як складуться відносини між Німеччиною а Антантою з одного боку (а тим самим
відносини в центральній Європі), а дальше як складуться в теперішню хвилину
відносини між Польщею і большевицькою Росією (знов, розуміється, під умовою, що
большевики вдержуться). Мир в Ризі буде довершений тільки тоді, коли Польща не
дістане Шлезьку. Все це назагал провізорія. Остаточне вирішення всіх справ
прийти може тільки тоді, коли відносини на Сході почнуть прибирати вже певні
означені форми.
В загальних рисах сказати можна,
що політику Англії в її найдальших цілях звести можна:
1. вдержатись паном моря,
2. скріпити своє становище в колоніях,
3. не допустити до надмірного зросту сили
Франції на європейському континенті.
Політика Франції:
1. переведення версальського договору,
2. знищення в німців всякої думки реваншу,
3. перешкодження накльовуючомуся союзові
німецько-російському або, принайменше, витворення такої обстановки в Європі,
котра би можливий такий союз зробила нешкідливим для Франції.
Політика Німеччини:
1. Ревізія версальського договору за всяку
ціну і під всякими умовами. Всі шляхи, котрі можуть довести до того, для німців
сприємливі. Тому також; в Німеччині тепер сильно розвинений т. зв. національний
большевизм. Союз російсько-німецький вважає Німеччина одиноким спасенням для
себе. Тому, однак, що не знати ще, хто буде паном Росії, як теж; як взагалі
складуться відносини в Росії, Німеччина поки що держить зв'язок зі всіма, тим
самим також з українцями.
Політика Польщі:
1. Задержати якнайдовше в Росії большевизм.
Причина: як довго в Росії большевизм, симпатії сильних цього миру на боці
Польщі. Польща може тому скріпитись у неправно нею загарбаних територіях. Коли
би прийшли до влади другі круги, більш умірковані, то симпатії могли би дуже
легко звернутись в бік Росії, а проти Польщі.
(Питання. Чи союз
польсько-французький чи російсько-французький — ще остаточно не вияснене).
2. Бажання створити Україну, але
не сильну, а таку, котра би була орудієм в руках поляків і атутом проти Росії в
російсько-польській політиці. З цього теж; становища треба оцінювати всю
польську політику супроти Великої України.
3. Велика — сильна Україна чи то
права Росія домагатиметься звороту Галичини, що, розуміється, для Польщі є
рішучо неприємливим.
Увага:
Даруйте, коли воно все подаю Вам не дуже
систематично. Причина цьому, що хочу Вам подати якнайбільше всебічну картину.
Коли би в мене була змога нормально і періодично подавати Вам огляди
міжнародних подій, то розуміється, старався б вбрати це все в певну систему, ті
всі відомості упорядкувати. Коли ж, на жаль, таких можливостей я не маю, коли
тільки принагідно можу Вам подавати інформації і то в цей спосіб, що випадково
довідуюсь на два дні наперед, що хтось їде до Вас, через котрого цього роду
відомості переслати можу, то, розуміється, в таких відносинах не в силі Вам
представити Вам точних, упорядкованих і складених в певну систему відомостей і інформацій.
Коли найдете «кашу», то даруйте, вибирайте те, що для Вас цікаве, і старайтесь
вже самі то все упорядкувати.
Тепер хочу декілька слів сказати
про справу Галичини. Ця справа, здається, буде Вам добре відома, так що довго
над нею задержуватись не буду. Вона тепер теоретично представляється дуже
гарно. Ніхто принципово Галичини полякам признати не хоче, але з, другого боку,
ніхто, принайменше зараз, не хоче задля Галичини попадати з поляками в
конфлікт. На підставі всяких міжнародних актів, Галичина до Польщі не належить,
мимо цього поляки все таки являються її панами. Поляки в сучасний момент мають
реальну силу і сприяючі для себе обставини, ми знов покищо маємо прихильні для
нас деякі рішення на папері. Не хочу тим самим знецінювати їх, противно, в
майбутності можуть вони творити для нас великий політичний капітал. Наразі
однак, вони тільки являються кусниками паперу. Факт, що майже ніхто не хоче,
принайменше зараз, признати остаточно Польщі Галичину, є дуже знаменним і дає
нам надію, що при певній політичній для нас сприяючій обстановці, ми справу
виграємо. Коли воно прийде і в який спосіб це буде переведено, сьогодні годі
сказати.
Моя особиста думка, що далеко
більше є даних, що Галичина не буде польською.
Що Антанта не хоче признати
Галичини Польщі, складаються на це різні причини. Кожна майже з держав Антанти
має свої на це причини, котрі навіть дуже часто стоять в суперечності з собою.
Подавати їх ту не буду тому, що дуже багато треба би про це писати. Натомість
не можу погодитись з великим оптимізмом коли Диктатури, що ще цього року всі ми
будемо в своїй Галичині.
Справа Галичини тісно зв'язана зі
справою Сходу і можливим би, це на мою думку, було, коли би вже цього року ціле
питання Сходу було теж вирішене.
Для приспішення вирішення справи
Галичини треба дальше певної акції в самій Галичині, треба ще, крім великого
числа нот і протестів Диктатури, щоб Край почав протестувати. Про це я Вам
свого часу згадував. Цього однак, оскільки можна по всяких даних судити,
надіятись годі.
Розуміється, що в теперішніх
відносинах всяка угодовська політика була би для нас убивчою і тому також; в
нашій реальній українській політиці справа Великої України і справа Галичини ще
довший час мусить бути ведена окремо і від себе принайменше позірно незалежно.
Це, однак, не виключає порозуміння широких кругів громадянства обох частин
відносно на дальшу мету нашої політики і нашого спільного співжиття.
(дати нема)
Товариство!
Хочу Вам ще декілька слів
передати про наші домашні справи (загальноукраїнські й наші Стрілецькі!)
На Віденському ґрунті одною з
найважніших подій останнього часу було закладення Всеукраїнської Національної
Ради. Про внутрішню політику і закордонну взагалі, про її склад Ви вже здається
точно поінформовані. В склад її не ввійшли хлібороби і с-д. Причини, чому перші
не вступили, найдете в Хліборобській Україні (її Вам пересилаю). Чому другі не
вступили, довідаєтеся в резолюціях закордонної групи с-д партії. Тому також;
точніше про це писати Вам не буду. Під впливом, а може навіть зі страху перед
В.Н.Р., в Тарнові поспішилися офіціальні круги УНР покликати до життя відому
Вам Раду Республіки. Про неї теж не буду Вам писати просто тому, що про неї у
Вас мусять бути навіть точніші інформації, чим у мене.
В.Н.Р. зразу розділилася на два
маркантні табори. Один репрезентований 1) с-ф, 2) с-р, 3) н-р (які в останніх
днях вже виступили), які дальше, визнаючи Державний центр в Тарнові, не
вважають можливим тепер переводити яких-небудь змін в ньому, що більше, не вважають
можливим вже тепер переводити кардинально ревізію дотеперішньої політики Уряду
УНР. Тому також стоять вони на становищі, що ВНР являється покищо принайменше
чисто тільки громадською організацією, котра в даний момент не повинна посягати
по які би то не було державні прерогативи, не виключають, однак, можливості, що
при сприяючих умовинах ВНР державні функції перебрати на себе може. Всякі умови
між Польщею і Урядом вважають вони недійсними по цій причині, що сама Польща їх
давно вже зломила. Рвати, однак, з Польщею під цю пору всякі зносини, на їх
погляд, з'являється річчю недопустимою так довго, доки не буде створено або не
буде можливості створити нової концепції політичної. Права Державного
Представництва України залишають вони за Урядом. На їх думку, дальше ВНР мас
бути громадянською загальнонаціональною організацією, котра має згладжувати ті
різниці, котрі родяться наслідком реальної політики Урядів УНР і ЗУНР. На
погляд цієї групи, реальну, обчислену на найближчі дні політику залишити треба
за дотеперішніми Урядами. Другий табір, репрезентований галичанами, і до певної
міри (це зазначаю виразно) С. С, є такого погляду, що не чекаючи, зразу треба
зірвати з дотеперішньою політикою Уряду УНР, перевести кардинальні зміни в
ньому... На думку цієї групи, Україну можна будувати з Галичини, і тому також,
в першу чергу, завдання так Галицького, як і Наддніпрянського громадянства
докласти всіх сил для вирішення справи Галичини, бо тільки після цього можна
буде серйозно начати відбудову великої України.
Дальше, на думку цієї групи, не
треба дуже гостро в справах, які торкаються Галичини, виступати проти
большевиків тому, що большевики визнали не тільки Самостійність Галичини, але
що більше, і теперішній її Уряд (Диктатуру).
Соц-самостійники визнають Уряд
Петлюри як факт, як Уряд Петлюри, а не Уряд Директорії.
Ще є т. зв. народна партія Андрія
Жука, котра опирається на середню земельну власність і є монархічною — котра в
певних справах прихиляється до галичан і є вже сьогодні прихильником федерації
з Москвою (Промова Жука на останній сесії НР).
Крім цього, в НР входить ще Ліга
Віднови України і Союз Жінок, як загальноукр. соборницькі організації. Члени
тих двох організацій в справах, які торкаються Галичини або Великої України,
голосують по територіальним (галицькій або наддніпрянській) Секціям, відповідно
до своєї приналежності.
З цього вже побачити можна, що
справжньої консолідації сил у ВНР немає, противно, є велика розбіжність
поглядів, є, однак, бажання, мимо всіх перепон, дійти в кожній справі до
певного порозуміння. Як Назарук у своїй промові зазначив, що коли ВНР зробить
це, що галичани і наддніпрянці не будуть собі шкодити взаємно, то вже тільки
для того повинна вона існувати .
Діяльність ВНР досі зводилась до
вирівняння всяких суперечностей між поодинокими групами і партіями, до чисто
підготовчої праці, як до вироблення програми, реґулямінів, відозв і т. д.
Відозви до Укр. Народу і народів Совіту вже готові. Резолюції ВНР відносно
актуальних питань для укр. політики Г. Ск.22, її платформу вже вирішено і
оголошено в останньому числі «Волі», його пересилаю.
Зацікавлення ВНР ту закордоном
досить велике. Чи буде воно мати певні позитивні наслідки, годі сказати.
Залежатиме від становища укр. справи взагалі.
На кожний випадок, існування
організації, в склад котрої входять всі галицькі партії (крім с-д) і більша
частина наддніпр., може бути тільки корисним.
Щодо мене, то я ввійшов до Ради
як відпоручник Ліги Віднови України. Може здивує Вас це, що являюся якраз
відпоручником такої організації, котру ще минулого року ми так поборювали.
Причини, однак, котрі спонукували нас минулого року до поборювання, відпали,
тим самим також; нічого не стояло мені на перешкоді прийняти від Ліги мандат до
ВНР, тим більше, що Ліга лічиться організацією соборницькою, і від такої якраз
найкраще було мені входити в ВНР.
Моє становище в ВНР свого роду,
що як по походженню галичанин, у всіх справах, торкаючихся виключно Галичини,
мушу голосувати згідно вирішенню Територіальної Галицької Секції. У всіх прочих
маю свободу. Веду дальше, мимо великих тепер перепон, діяльність, згідно нашим
рішенням в Празі. Вже на попередній Сесії хотів забрати слово. Територіальна
галицька група навіть делегувала мене як бесідника, здержався, однак, до одержання
від Вас додаткових інформацій і вказівок.
На одному з засідань Виконавчого
Комітету ВНР вибрано мене т.зв. військовим референтом. Завдання моє зібрати
інформації про всі наші військові частини, котрі ще досі збереглися, про їх
кількість, місце перебування, настрої і на основі зібраних в цьому напрямку
матеріалів злагодити на Всеукраїнську Національну Раду реферат. Розуміється,
оскільки події в цьому році вплинули би на покращання становища укр. справи,
становище військового референта могло би набрати більшого значення. Досі,
однак, я ще остаточно не висказався, чи цей реферат приймаю. Прийняти його міг
би тільки під цією умовою, що буду мати за собою певну групу людей, на опертя
якої в своїй праці міг би числити, значить під умовою, що С. Р. не буде йти
дальше по похилій площі до повного занепаду, а викаже певну ініціативу і
бажання назад себе скріпити. Прошу Шановне Товариство в цій справі дати мені
ясну відповідь.
Взагалі в нашій політиці
закордоном повний застій. Доки не буде зовсім проясненою справа, що зроблять
або що станеться з большевиками, на успішне вирішення укр. справи годі
надіятися. Всякі старання чи то офіціальних кіл УНР чи приватних громадян
посунути справу вперед розбиваються якраз задля вище наведених причин. В нашої
еміграції до певного часу була велика апатія. Тепер під впливом відомостей про
заворушення в Росії наступило деяке оживлення. Як закінчаться ці повстання, в
Кронштадті і других місцях, годі сказати, на кожний випадок є це знаменним
фактом початку кінця большевизму. Ту закордоном всі впевнені, що або большевизм
піде направо і дуже скоро буде зліквідований, або ненадійно провалиться, після
чого зросте ще більше анархія, в котрій доперва начне поволі
викристалізовуватися майбутнє обличчя давньої Росії.
3 цього приводу серед українців
помітно щораз більше нервування, як розвинуться ці події і чи Україна зуміє їх
як слід використати для цього, щоби остаточно закріпити свою державність.
Моменту і ми легковажити собі не
можемо. Події можуть нас заскочити ненадійно, тому також на кожну можливість
мусимо бути приготовані.
Завданням нашим, себто С. С, при
майбутніх подіях за всяку ціну відновити нашу організацію на Українській
Території, щоби з одного боку, справити деякі наші похибки, пороблені в
минулому, а тим самим виправдатися перед історією, як теж:, щоби остаточно
закріпити це діло, в котре вклали ми стільки сил і енергії нашої.
Виджу з деяких писем, що Шановне
Товариство не здає собі як слід справи з ваги моменту, що деякі члени С. Р.
керуються деякими другорядними імпульсами при оцінці нашої організації під
теперішній час і витягають дещо задалеко йдучи і неправильні консеквенції, що
деякі члени С. Р. надто суб'єктивно дивляться на нашу організацію і потребу її
дальшого існування. Цього робити не слід. В нашій історії вже було декілька
сього роду моментів, вже декілька разів кладено хрестик над нами (С. С), все,
однак, показувалося, що би не роблено, то нашими ворогами надто заскоро. Я не
перечу, що є в нас великі дефекти, що індивідуалізм, нічим неоправдана
зарозумілість, може довести до повного занепаду. Не виходить, однак, з цього,
щоби ми, добачуючи всі наші блуди, через дальше роблення тих же, самі
прикладали руки до нашої руїни. Противно, тому якраз, що ми вповні свідомі
цього, мусимо докласти всіх своїх старань для усунення тих же, а не зразу самим
собі пророкувати скору і неминучу смерть. Це ще заскоро і не на часі. Треба
хотіти і вміти дивитися дещо дальше вперед. Можливо, що я помиляюся, можливо,
що не в курсі я теперішніх настроїв. Серед членів С. Р. почуваю, однак, своїм
обов'язком звернути увагу Ш. Т. на це і завізвати Вас переконтролювати свою
діяльність і себе самих, передумати ще раз точно, і тільки після цього, коли
дійсно не було би іншого виходу, рішатися на крайність. Тов. Матчакові
відповідь на його останній лист пересилаю окремо.
Вирішення самої справи залишаю
Вам. Свою думку я висказав, Вашим обов'язком цю справу вирішити. На кожний
випадок, раджу при вирішенні задержати повну об'єктивність розуміння основних
засад кожної організації. Не можна під моментальним подразненням робити далеко
ідучих висновків.
Ще раз зазначаю, нашим обов'язком
— відновити Організацію СС, і тому всіх нас стремлінням, де би ми не були і що
би в даний момент не робили, стремімо до цієї цілі.
До відновлення організації СС не
ради особистих чи групових інтересів чи амбіцій, а ради самого діла, ради
докінчення початої нами праці, за котру перед історією несемо ми
відповідальність.
Прошу Ш. Т. не брати справ надто
просто, тому що це дає нам знам'я перед нами самими, а дальше також перед
другими людей непослідовних, а навіть несерйозних. Не можна ж нищити одинм
замахом всього, що все-таки роками будувалось. Справи надто скомпліковані, і як
на такі на них треба дивитись. Ніхто не вимагає від другого зразу геройських
вчинків, чогось нелюдського. Треба, однак, щоб кожний під цю пору давав
максимум цього, що в даній обстановці він дати може, ще менше. Ваше завдання,
коли не можна нічого більшого зробити, задержати нашу організацію в її
примітивних формах, щоби переждати цей врем'я люте, зберігаючи при цьому нашу
провідну думку. Інша річ, чи нам вдасться осягнути цю нашу мету, але сьогодні
вже казати собі, що все покінчено, що «комедія закінчена», вважаю невмісним, а
коли би це сталося, вважав би злочином.
Апелюю до обох груп С. Р.: так до
цих, які в своїй прямолінійності, не бачачи виходу, не бажають далі грати
комедії, як теж до цих, котрі своїм поступованням спонукують перших до роблення
так далеко йдучих висновків. Схаменіться і переведіть ревізію. Може прецінь ще
дещо дасться направити. На кожний випадок, домагаюсь від Вас ясної відповіді.
Продовжую дальше. Серед галичан,
як я вже згадував, великий оптимізм, на мою думку, зовсім неоправданий. Мимо
деякого нашого зближення ту на віденському ґрунті дається все-таки зауважити
їхнє недовір'я до нас. З недовір'ям ставляться теж до Вашої діяльності у
Львові. Інтригує і турбує їх Ваша діяльність у Львові. (Балакаю про круги
Диктатури). За нею підозрівають вони певну акцію на дальшу мету. Маю вражіння
(точно нічого сказати не можу), Ви є предметом обсервації з боку галицьких
патріотів в краю. Знають, пр., ту точно, де кожний з Вас (з членів С. Р.)
працює, а навіть деякі нюанси Вашої діяльності. Балакають ту про старання Ваші
ідеалізувати в Галичині С.С. і т. д. Вважаю своїм обов'язком подати це до
Вашого відома.
Відносно нашої політики, то,
розуміється, під цю хвилину ніякого зближення між нами і Урядом. УНР бути не
може. Це, однак, не значить, щоби ми зривали зносини з поодинокими людьми, що
находяться в цьому Уряді. Політики цього Уряду хвалити або з нею годитися не
можемо і не сміємо; не повинні ми, однак, під цю пору зразу негувати їх як
державний центр Наддніпрянської України. Коли би навіть були в нас бажання,
щоби в цьому Центрі були переведені зміни, то робити це треба дуже обережно і
передумано. Мусимо стояти на неправосильності і неважності всяких договорів,
заключених між урядом УНР а Польщею. Мусимо противитися якій би то не було
акції укр. Військ на Україні спільно з поляками. Акція така була би дальшою
авантюрою, котра, крім тільки шкоди, нічого нам позитивного не дала б. До акції
такої приступили би ми тільки тоді, коли би мали певність, що знайде вона
опертя в цілому світі.
Галицький Уряд мусимо вважати
правосильним представником і виразником державної думки Галичини. Проти нього
як такого ніколи виступати не повинні. Справу вирішення взаємовідносин між
Галичиною і Великою Україною залишити просто на пізніший час. З цього ще не
виходить, щоби залишали ми свій основний принцип — створення одної України.
Реальні заходи обох Урядів в справі одної і другої частини України ведені бути
мусять окремо. Не виключає, однак, це можливості вже тепер начати акцію
зближування до себе галицького і наддніпрянського громадянства.
Тому, що не знати точно, що нам
найближча майбутність принести може, вже сьогодні мусимо приготовлятися, коли
би явились для цього сприятливі моменти, назад відновити С.С. Для цього
необхідним задержання самої організації. Думаю, що справа ця вже не за горами.
Як військова група старатися мусимо
бути зі всіма в зв'язку.
Це я теж на віденському ґрунті
менше або більше удачно стараюсь переводити. Своєю присутністю, як теж
присутністю Андрія, піддержуємо серед еміграції думку дальшого існування С.С.
Робимо це, що під ту тяжку хвилю взагалі робити можна. Це відноситься в рівній
мірі також до Вас.
Крім праці в ВНР, беру досить
живу участь будь-то безпосередньо, будь то посередньо також в організації УСС
Така організація ту тільки і є надія, що виробиться в дуже поважну. Заходами
нашими переломили ми деякі упередження УСС до нас. Сьогодні всі УСС майже без
винятків заявились за спільною акцією з нами. Загальний З'їзд УНН відбудеться в
Празі 5 квітня с. р., на котрім всі ці справи будуть остаточно вирішені.
По цьому питанню прошу Вас дати
мені дані.
1. чи Ви за кооперацією
2. як цю кооперацію собі уявляєте
3. ввійдіть зараз в зв'язок з УСС, котрі
находяться в Галичині. УСС під проводом Др. Старосольського (хто остаточно
обніме провід між ними, вирішить з'їзд в Празі). Вони тепер захопили вже в свої
руки Бойову Управу і на з'їзді хочуть її перемінити в Стрілецьку Раду і ввійти
з нами вже в офіціальні переговори відносно кооперації. Підготовча праця вже
тепер ведеться. В склад теперішньої Бойової Управи входять Др. Старосольський,
Вишиваний, Др. Рудницький, Андрій Жук, Др. Воєвідка, Демчук, Паньків. В
Диктатурі ця організація викликала деякі занепокоєння. Думаю, однак, що
перешкод робити не зважиться. Прошу в цій справі дати відповідь.
ТАЙНО
Ще декілька справ.
Між Францією, взглядно її
представниками в Варшаві, (котрі мають повноваження займатись справами Сходу) а
ВНР почались переговори. В цій справі їздив Генерал Греків до Варшави, до фр.
ген. Ніселя. Тепер актуальною являється справа висилки делегації НР до Парижу.
В найближчих днях має вже бути ця справа вирішеною. Ближчих даних зараз ще Вам
дати не можу. Поїздка Грекова до Варшави викликала серед галичан і
наддніпрянців обурення проти нього. До нас Греків настроєний тепер досить
ворожо. Він був також противний цьому, щоби я входив в НР.
Особисто великої ваги до
теперішньої акції НР не прикладаю. Коли справа прибере певні конкретні форми,
зараз постараюсь Вам про це донести.
Нічого не зашкодить, коли
галицька преса його, Грекова, трохи атакує. Це однак буде їй досить тяжко після
цих славословій про його геніальність. Взагалі редагування Укр. Слова мені дуже
не подобається. Надто багато промахів і вискакування вперед. Це можете передати
Федорцеву.
II. Вишиваний також веде акцію. З
ним я в дуже гарних відносинах. Хлібороби-державники порвали з ним всякі
зв'язки по причині його симпатій для большевизму (як вони аргументують), а
дальше також тому, що парламентаризм і демократизм надто для нього являється
дорогим.
Вишиваний являється заступником
англійської концепції.
III. Справа фондів — Прошу
написати мені, чому не підняв Чмола наших грошей в Чорткові.
Без гроша, розуміється, вести
акцію годі. Пересилаю Вам
1. Укр. Прапор
2. Нову Добу
3. Хлібороб України
4. Волю
5. Борітеся поборете
6. Рік на Вел. Укр.
7. Деякі брошурки
Другий пакет прошу передати
Струтинському, а дальше листа.
Станек хай по можності
якнайскорше вертає.
Закликаю Вас всіх бути бодрими.
Коли ж би показалось, що мої зусилля марні, примушений був би ще витягнути
консеквенції.
Здр
В. 15.04. 1921. Зі суботи на
неділю.
З 1/2 год. над ранком
Славне Товариство.
Сьогодні вночі вернув тільки з
Праги зі з'їзду УСС. В Празі був майже тиждень. З Кедровським, через котрого
передаю це письмо, перед моїм виїздом в Прагу порозумівся був, що він скоріше
не виїде до Вас, доки я не верну з Праги, тому, що хотів я Вам через нього
переслати точніші інформації про самий з'їзд. Приїхавши сьогодні вночі,
довідався від Андрія, що Кедровський все-таки завтра ранком виїздить. Не хочу
тратити так доброї нагоди передати Вам деякі відомості. Постараюсь принайменше
коротко Вам про все те, що ту робиться, написати.
Ваші всі письма, передані
Станеком, одержав, і за них щиро Вам дякую. Одержав також письма, переслані на
руки Ілька. Цим другим шляхом можна, на мою думку, послугуватись, будьте,
однак, на кожний випадок, обережні.
У Відні від часу, коли Вам писав
свого попереднього листа, нічого надзвичайного не зайшло. Велику сенсацію
викликала ревеляція Кушніра, котрий недавно приїхав з Тарнова, про поїздку
Грекова у Варшаву і про його зречення разом з Андріївським і Макаренком Східної
Галичини. Ця, однак, справа мусить Вам бути відомою.
Взагалі справа Великої України
станула на досить мертвій точці, і тільки події на самій Україні можуть її
зрушити з неї.
По даним, котрі йдуть з
Диктатури, справа Східної Галичини має бути поставлена на найближчім засіданню
Найвищої Ради, котра під проводом Ллойд Джорджа має відбутись в Парижі з
початком травня. За абсолютну достовірність ніякої, однак, гарантії взяти не
можу.
Не маю тепер ні часу, ні змоги
подати Вам точніший огляд подій, зроблю це і перешлю Вам при найближчій
можливості.
А тепер про З'їзд УСС. Відбувся
він фактично 13 квітня ц. р. Довірочні наради відбувались вже від 5 квітня.
З'їхалось на нього досить поважне число делегатів з Відня, Праги, Ліберця,
Яблонного і Прикарпатської України. Між іншими були також Чорній, Талпаш, Бей,
Леонтович, Роздольський36. Я поїхав на нього, запрошений ініціативною групою
цього з'їзду, і виступав на ньому як гість і як представник нашої організації.
На початку нарад з'їзду була
також: справа злуки, взглядно кооперації цих двох організацій (УСС і СС).
Ще до з'їзду, судячи по цих
письмах, котрі надсилали чи то поодинокі гуртки, чи люди до Організаційного
Комітету до Відня, настрій серед УСС був за переведення якнайбільше тісного
порозуміння і складення плану спільної праці між двома організаціями (УСС і
СС). На самому, однак, з'їзді настрій дещо змінився. До нашої організації
начали вони ставитись не так ворожо, але з великою резервою. Взагалі зазначить
мушу, що на з'їзді взяла верх ліва течія, репрезентована, між іншими, Грицаєм і
Ріпецьким, котра то група, на мою думку, стоїть під дуже сильним впливом наших
комуністів і цих, що до комуністів залицяються (група Грушевського).
До цього ще причинилися,
здається, зовсім неправдиві відомості, мов би то на Україні організуються в
Червоній Армії Червоні УСС, як теж, що до Праги має незабаром приїхати
представник Радянської України тов. Сіяк.
Розуміється, серед цього роду
настроїв, котрі витворились на самому з'їзді, балакати мені з ними було досить
трудно, тим більше, що резерва з їх боку була досить велика. Я теж тому зі
свого боку не дуже то їм накидувався, щоби не викликати у них враження, що нам
знов на цій злуці так дуже залежить.
В своїй промові на офіційному їх
зібранні я привітав їх, подав, що СС все були прихильниками тісної кооперації з
УСС, а відтак розвинув основні точки ідеології Стрілецької, котрої обидві
організації придержуватися повинні, підкреслив, що найбільше важною ціхою
організації Стрільців — це їх активність.
(Точніший зміст промови подам пізніше).
Маю враження, що так, як тепер
справи склались, багато від цієї їхньої організації ні нам, ні взагалі
Українській справі надіятись не можна. На кожний випадок, легковажити собі її
не можемо і зі свого боку мусимо теж докласти старань для скріплення нашої
організації для контролю нашої дотеперішньої діяльності і для точного
здефінійовання нашої лінії і нашої діяльності на майбутність. В противному разі
ми можемо зовсім провалитись.
Найкращим покажчиком цього хай
послужить факт, що наші СС, котрі брали участь в з'їзді, начали також крутити,
і тільки коли, приїхавши в Прагу, перебалакав з ними на розум, дещо змінились.
Найкращим нашим представником в Празі являється Ст. Індишевський. Натомість
Чорній мені дуже не подобався.
Статут і резолюції Вам пересилаю.
Крім цих офіціальних резолюцій, ухвалено ще цілу низку тайних, котрі перешлю
Вам пізніше.
Вибрано Стрілецьку Раду: Голова
Др. Старосольеький, Рада: Ріпецький, Яр. Індишевський, Мінчак, Гр. Коссак,
Свідерський, Носковський, Чичкевич, Іванець, Деркач і ще кількох. Точніше подам
в другому письмі. Між присутніми СС досить велике негодування на Сушка.
До цього полівіння з'їзду
спричинилась також сама Диктатура, котра спочатку забороненою з'їзду викликала
серед УСС велике негодування, і тільки побачивши свій блуд, відтак
«зрайтерувала» і з'їзд дозволила.
Моя думка, що покищо ту за
кордоном УСС треба залишити їм самим, хай організуються, а пізніше тільки, коли
побачимо, що з цієї організації вийде, ще раз підняти думку певної спільної
праці.
Впрочім для вирішення цих справ,
як теж цілого комплексу других, я рішився приїхати до Вас. Вже поробив
відповідні старання дозволу на в'їзд до Польщі. Хочу якнайскоріше до Вас
приїхати. Припускаю, коли тільки щось не стане на перешкоді, я при кінці цього
місяця приїду до Вас. В справі візи писав до Данильчука, Сушка, Отмарштайна і
Доценка. Коли б Ви ще мали змогу як-небудь цю справу приспішити, дуже би був
вдячний.
В Празі є вже Чмола. Хоче також
їхати до Вас. Ніяких надзвичайних відомостей він не привіз. Цікавий тільки лист
від Андруха, котрий одержав він від нього з Києва майже перед самим виїздом до
Румунії.
Точний звіт його перешлю Вам або
сам привезу.
Ще одне. Вважаю великим нетактом
поміщення в Укр. Вісн. балачки Кураха з Петлюрою. Так, мої панове, справ вести
не можна, а то, дійсно, нас всі осудять. Повинен все таки бути певний модус в
поступі. Не треба надуживати довір'я чужого для цього, щоби відтак його на
некористь вихісновувати. З такими «прийомами» я рішучо не погоджуюсь. Прошу і
домагаюся цю справу вияснити.
Покищо закінчу. Очікую від Вас
письма. Ще раз зазначаю, що маю з Вами дуже важні справи полагодити, прошу тому
доложить ще від себе всіх старань, аби чим скоріше одержав я візу.
Здорові були Я
Відень 6 травня 1921 р.
Славне Товариство!
Користаючись нагодою, яка мені
тепер трапляється, пересилаю Вам попереднього свого листа, котрий ще Вам хотів
через Кедровського передати, як теж; деякі для Вашої інформації, потрібні і
необхідні Вам документи з певними поясненнями до них. А це: 1. Український
Прапор, 2. Декларацію Галицької Територіальної Групи, 3. Волю. Торкаються вони
всі найбільш до останнього часу актуальної справи, то є В.Н.Р. Можливо, що Ви
вже досить про цю подію зорієнтовані, все таки почуваю своїм обов'язком
висвітлити її Вам зі свого боку, як теж вказати Вам, яке було моє становище під
час цих подій.
Про В.Н.Р., про її склад, про її
діяльність, як теж погляд на її здатність до праці, мав я вже нагоду в одному з
попередніх моїх листів точно передати. Головним для мене аргументом для чого,
все таки мимо цього, що не дуже то вірив в їх працездатність, я вступив в члени
ВНР, було це, що на закладення НР, складеної з представників так
наддніпрянського, як наддністрянського громадянства, дивився я як на першу
більше вже серйозну спробу переведення в життя цих думок і цих стремлінь, яких
представниками і виразниками ми все себе вважаємо. Тому також; мимо цього, що
бачив всякі дефекти цієї організації і блуди, які начали поповнювати її
організатори вже до її закладення, вважав все таки необхідним приступити до неї
в надії, що з бігом часу, можливо, дасться це виправити, а навіть коли би не
далось, сам факт існування такої організації в теперішніх важких умовинах зможе
принести деякі користі так українській справі, як теж ідеї соборності всіх
Українських Земель.
Вважаючи рішучо потрібним факт
(На цьому лист обривається).
Коментарі
Дописати коментар