А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
Первому – вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той первий, що розпинав
Нашу Україну.
А вторая доконала
Вдову сиротину
Тарас Шевченко
Доки не буде направлена кривда,
зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій.
К. Гавлічек-Боровський
Малоруська мова поширена по всій
Південній Росії, від середини Галичини аж до річки Кубані... Із трьох
східнослов’янських мов українська мова найближча до чеської. Із всіх
слов’янських народів українці мають найбільше народних пісень.
Павел-Йозеф Шафарик
Якщо б Московщина крізь землю
провалилася б, то у світі нічогісінько б не захиталося.
Іван Тургенєв
… У всіх оцих скорботах і печалях,
У всіх оцих одвічних колотнечах –
І чураївські голови на палях,
І вишняківські голови на плечах.
Ліна Костенко
Січень 1654 року.
Українсько-московська мілітарна угода. Україна володіла всіма ознаками, що
характеризують незалежну державу: територія, яку охоплювала державна
організація; людність, яка не визнавала над собою іншої влади, крім влади свого
гетьмана; гетьманський уряд, що здійснював владу на території України; збройні
сили – козацьке військо; самостійні міжнародні відносини тощо. Повсюдною
потребою були церкви, школа, шпиталі. Виникали друкарні, де видавалися не
тільки духовні твори, а й навчальні посібники, наукові трактати, літературні й
науково-публіцистичні твори. Свобода слова була невід’ємним правом людини – як
право на життя. Московське царство за своєю природою і характером було
унітарною, абсолютистською, феодально-кріпосницькою державою, для якої
Українська гетьманська держава була своєрідною історичною антитезою.
1656 рік. Московія порушила
Переяславську угоду і підписала з Польщею сепаратний мир. На вимогу московської
сторони українську делегацію не допущено до переговорів, а пропозиції Б.
Хмельницького відкинуто. Серед вимог царя Олексія Михайловича був пункт щодо
друкування книжок: «…Все те , в которых местностях книги печатаны и их
слагатели или печатники или друкари смертью казнены и книги собрав сожжены были
и впредь чтобы крепкий заказ был воровских книг никому с наших королевского
величества подданных нигде не печатати под страхом смертной казни». «На Україну
з Московії надсилали «хмару» агітаторів, які бунтували полковників проти
гетьмана, міста проти гетьманської влади» (М.Добрянський).
1657 рік. Харківський воєвода
Офросимов писав до царя в Москву про відсутність у місцевих жителів схильності
до моління за царя, бо вони вважають, що «за тебя, великий государь, молить
Бога не по чем», і просив, щоб цар з цього приводу відповідний «свой милостивый
указ учинил». Цей воєвода вважав істинно православним лише себе і великоросіян,
бо називав українців маловірами.
Жовтень 1659 року. Гетьман Іван
Виговський зрікся булави. Йому не вдалося використати для утвердження Української
держави блискучу перемогу над московським військом під Конотопом 8 липня 1659
року. Проти І. Виговського виступила опозиція, яку за допомогою московських
воєвод зорганізував Іван Безпалий. Прийшли знову страхіття громадянської війни.
Це використала Москва. Князь Трубецькой зібрав знову свої полки і ввійшов на
Лівобережжя України, займаючи місто за містом і приводячи всіх до присяги на
вірність цареві. Московський воєвода, князь Баратинський повісив три тисячі
українців на шибеницях, встановлених обабіч шляхів до Києва. Вирізавши на
Вкраїні коло 15 тис. душ українського слов’янського населення, православний
слов’янин Баратинський просив московського царя дозволити йому «высечь и
выжечь» всіх українців на 150 верств коло Києва.
Упродовж кількох років царські
опричники винищили майже усіх соратників Богдана Хмельницького. Знищено велику
родину Івана Виговського, у тому числі сімох його братів. Гетьманського
канцлера Юрія Немирича, тоді найбільш освічену людину у Східній Європі, вбили
селяни, яких підбурили проти нього царські агенти. Навіть на цьому одному
прикладі можна простежити особливу прикмету російського імперіалізму –
спадкоємця стародавнього московського месіанізму: «…Це вмілість зняти
поневоленому народові голову так, щоб він цілував катові руки і дякував за
визволення» (М. Добрянський).
Початок 1663 року. Юрій
Хмельницький зрікся гетьманства і постригся в ченці, бо не вдалося здійснити
надію про возз’єднання під своєю булавою всієї України. У 1661 р. під Бужином
над Дніпром він переміг московське військо, але лівобічні полки виступили проти
зв’язків з Польщею. Громадянська війна точилася далі, а московські, польські,
татарські загони нищили Україну. Внаслідок зречення Юрієм Хмельницьким
гетьманства не було вже осередка, що міг би з’єднати розбиті групи. «Маємо
відтоді дві України та два ж гетьманства. На чолі з Павлом Тетерою (1663–1665)
на Правому березі, та Іваном Брюховецьким (1663–1668) на Лівому березі. Обидва
були типовими кар’єристами та спритними політичними демагогами, обидва були
непрямими родичами Хмельницького; тільки й різниці, що один тягнув руку
польського короля, а другий – руку московського короля (О. Боргардт). Важка
криза – Руїна запанувала в Україні.
1667 рік. Московія знову
порушує Переяславську угоду і за Андрусівським договором поділила з Польщею
Україну по лінії ріки Дніпро, за винятком Києва, який Москва затримала під
своєю владою. Поділ України на Лівобережну та Правобережну призвів до
поглиблення доби Руїни.
13 березня 1669 року. У Глухові
було укладено договір між козацькою старшиною та послами московського царя –
Глухівські статті, які обмежували українську козацьку автономію.
1672 рік. У великому князівстві
Московському заборонено тримати в оселях українські книжки польського та литовського
друку. Їх треба було віддавати воєводі.
1677 рік. Патріярх Іоаким
наказав видирати з українських книжок листки, тексти яких не сходяться з
текстами книжок московських. Так почалася цензура українських книжок.
23 січня 1681 року. Московія,
Туреччина і Кримське ханство уклали Бахчисарайський мирний договір, за яким
Лівобережна Україна відходила до Московської держави, а Поділля залишалося під
Туреччиною.
1686 рік. Царгородський
патріарх Діонісій зрікся зверхності над Київською митрополією, підпорядкувавши
митрополита Київського патріархові Московському. Здійснилося незаконне
насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і
встановлення Московським патріархатом контролю в Україні над церквою, освітою і
культурою. Тоді закінчилася 700-річна незалежність Української православної
церкви в юрисдикції Царгорода.
6 травня 1686 року. Підписано
складений за Андрусівським замиренням договір (Вічний мир). Він остаточно
затвердив поділ України між Польщею та Московським царством. За ним Московія
отримувала Лівобережну Україну та Київ. Київщина, Волинь, Галичина відходили до
Польщі. Поділля залишалося під владою Туреччини. 1699 року приєднано до Польщі.
1687 рік. Іван Мазепа підписує
Коломацькі статті, де вперше в історії московсько-українських стосунків Москва
висловила вимогу, щоб на майбутнє Україна та Московія злилися в єдину царську
державу. Тому Москва вимагала збільшувати кількість змішаних шлюбів між
українцями та московитами. Започатковано обмосковлення (російщення) українців.
1689 рік. Московський патріярх
Іоаким звинувачував Києво-Печерську лавру в тому, що вона видавала книжки «без
предварительного разрешения от патриарха и содержащия еретические мнения». Було
заборонено друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріярха.
1690 рік. Московський собор
осудив і заборонив книжки українських письменників і культурно-духовних діячів
Петра Могили, Симеона Полоцького, Сильвестра Косова, Інокентія Гізеля, Лазаря
Барановича, Єпіфанія Славинецького, Іоаникія Галятовського, Антонія
Радивиловського та ін. Собор наклав на них «прокляцтво и анафему, не точию
сугубо и трегубо, но и многогубо».
1692 рік. Московський патріярх
Андріан оголосив догану архімандриту Києво-Печерської лаври Мелетію Вуяхевичу
за друкування українських книжок.
1693 рік. Заборона московського
патріарха привозити до Москви українські книжки.
1700 рік. Вибухнула Північна
війна за володіння узбережжям Балтійського моря. Козаки вперше повинні були
воювати виключно за інтереси Московії. Їх постійно всіляко ображали московські
воєначальники. Щороку козаки зазнавали 50, 60 і навіть 70% втрат військового
складу.
1704 рік. На роботах зі
спорудження петербурзьких укріплень щодня працювало 20 тисяч «работних людей» і
солдат. 40% були вихідцями з України: козаки, селяни, ремісники.
Весна 1708 року.
Місцеблюститель московського патріаршого престолу С. Яворський, який всіляко
підтримував церковну політику Петра І й остерігав народ проти будьякого виступу
чи навіть думки, що суперечили б царській владі, розіслав по єпархіях та
приходах Московської православної церкви секретний царський указ. Один з його
пунктів зобов’язував священиків усю таємну інформацію, яку вони отримали на
сповіді, доносити в політичну поліцію, що порушувало канонічну таємницю. С.
Яворський у своїх проповідях порівнював царя з біблійним героєм Ноєм, «який
веде достойно і правильно державний корабель серед моря мирних та військових
негараздів».
1708 рік. Петро І наказав
використовувати в друкарнях нову абетку – гражданку. Кирилицю залишено лише на
друкування церковних книжок. Це був дошкульний удар по розвитку українського
правопису. Гражданка мала на оці потреби лише російської мови; вона абсолютно
не відповідала фонетико-морфологічній природі української мови, що перервало
нормативний розвиток українського правопису на два століття, закувавши мову в
чужу «уніформу» й силоміць поєднавши її з граматичними законами російської
мови.
Листопад 1708 року. Підкупивши
козацького старшину Носа, генерал Петра І князь О. Меншиков здобуває
гетьманську столицю Батурин, перетворює місто на купу попелу, а захисників та
мирних жителів, у тому числі жінок та дітей (за одними відомостями загалом 6
тисяч, за іншими – близько 15 тисяч), показово й жорстоко катує і страчує – для
остраху всієї України.
Листопад 1708 року. Підручні
Петра І влаштували імітацію страти українського гетьмана, віддавши в руки ката
опудало, що мало символізувати Мазепу. На дев’ятини після символічної страти,
23 листопада, одночасно у Глухові та Москві було інсценоване анафемування
гетьмана, яке відтоді 200 років проголошувалося у всіх церквах Російської
імперії у першу неділю Великого посту аж до її урочистого зняття гетьманом
Павлом Скоропадським 10 липня 1918 року.
Травень 1709 року. Московські
війська здобули і зруйнували Чортомлицьку Січ, яка існувала понад століття.
Вороги знеславили навіть гробницю давніх отаманів і забрали гармати,
український державний скарб, прапори.
1709 рік. Полтавська
катастрофа, тобто трагічний фінал задуманої гетьманом Іваном Мазепою політичної
акції – звільнення України з-під московського колоніального гніту з допомогою
шведського короля Карла ХІІ. Жорстоке придушення катом українського народу
Петром І національно-визвольної боротьби та остаточне знищення залишків
української державності.
1709 рік. Петро І наполіг на
скороченні числа учнів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161 і змусив кращі
просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Протягом 1701–1762 рр. до
Москви виїхало 95 викладачів і студентів Києво-Могилянської академії. Із 127
архієреїв, які в 1700–1762 рр. обіймали російські кафедри, було 70 українців,
47 московитів, троє греків, троє румунів, двоє сербів і двоє грузин. Вихідці з
України майже не поверталися на Батьківщину, а зросійщувалися, самі ставали
асиміляторами, і про них уже згадували і згадують, як про російських діячів.
1709 рік. Указ Петра І про
запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1714 рік. За вказівкою Петра І
Сенат заборонив українським купцям вивозити і торгувати лоєм (салом), воловою
юхтою, конопляною олією, льняним сім’ям, щетиною, клеєм, смолою тощо.
1718 рік. Петро І під виглядом
монахів заслав до Києво-Печерської лаври своїх агентів, які наприкінці квітня
запалили всю Лавру; постарались дотла спалити її «древлехранилище», тобто
архів, де зберігалися українські літописи, акти ще з княжої епохи.
1720–1721 роки. Масове знищення
українського козацтва в Північній війні Росії за оволодіння узбережжям
Балтійського моря, під час будівництва Ладозького каналу та царської столиці
Санкт-Петербургу.
5 жовтня 1720 року. Указ Петра
І про заборону книгодрукування українською мовою в Києво-Печерській та
Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано
привести у відповідність із російськими.
25 січня 1721 року. Маніфест
Петра І про підпорядкування церкви монархові та скасування патріяршества.
Керувати церковним життям поставлено новостворену Духовну Колегію (згодом
Святейший Правительствующий Синод). У виданому регламенті Духовної Колегії
висловлено розпорядження для всієї Російської імперії: «Аще кто о чем
богословское письмо сочинит, и тое б не печатать, но первое презентовать в
Коллегиум. А Коллегиум рассмотреть должно, нет ли какового в письме оном
прегрешения, учению православному противнаго». Феофан Прокопович, займаючи
посаду президента Святійшого Синоду, написав «Духовний Регламент», який
обґрунтував й узаконював владу царя над Церквою, і «Правду воли монаршей», що
стала, по суті, статутом російського самодержавства. Патріархат Російської
православної церкви було відновлено лише у 1918 році. Але зміст діяльності РПЦ
як ідеологічно підпорядкованої державної інституції залишився таким по
сьогодні. Дотепер у РПЦ не ліквідовано ганебний указ Петра І про доноси.
22 лютого 1721 року. Розпорядження Синоду
ввести мовну цензуру. Усі книжки «исправления ради и согласия с
великороссийскими» треба було надсилати до Синодальної Контори, а доглядати за
друкарнями поставлено цензора. Він мав переглядати українські видання,
порівнюючи їх з великоросійськими, і лише ті з них дозволяти до друку, що нічим
не відрізняються від московських. Отже, Указ Петра І, регламент Духовної
Колегії, розпорядження Синоду, по суті, засудили українську книгу на смерть.
Жовтень 1721 року. Коли
Московія здійснила свої гегемоністські плани щодо Східної Європи, Петро І
прийняв пишний титул «Імператор Всеросійський», а Московська держава дістала
назву Російської імперії.
20 лютого 1722 року.
Оприлюднено указ Петра І про висилку по 10 тисяч козаків на будівництво
Ладозького і Донського каналів.
Травень 1722 року. Петро І
створив Малоросійську Колегію, що підсилило московську політику духовного
геноциду, терору, деморалізації українського суспільства.
1723 рік. Ув’язнення наказного
гетьмана Павла Полуботка та його найближчих соратників і підпорядкування
українського козацтва російському чиновникові – князеві М. Голіцину.
1725 рік. Підручний царя Петра
І О. Меншиков надіслав до посла в Копенгаген таку директиву: «Во всех курантах
печатают государство наше Московським, а не Российским, о чем и к прочим ко
всем Дворам писано». Так Московське «государство» змінило свою природну
віковічну назву, перетворившись в Російську імперію. Зміна назви сталася
внаслідок захоплення московськими царями українських земель, які становили базу
Київської Русі та Білорусії. Назва Русь вирвана із серця Києва залізною рукою
Петра І. Саме це перейменування Московії послужило Михайлові Грушевському
підставою заявити: «Ми є народ, у якого вкрали назву».
1726 рік. Московський Синод
заборонив Києво-Печерській друкарні видавати книжки українським правописом.
1729 рік. Указ Петра ІІ (внука
Петра І), який зобов’язував переписати з української мови на російську всі
державні постанови й розпорядження.
1731 рік. У грамоті імператриці
Анни Іоанівни з приводу відкриття Харківського колегіуму підкреслювалося, що
навчання потрібно вести лише російською мовою.
1731 рік. Імператриця Анна
Іоанівна наказала забрати з українських церков книжки старого українського
друку і замінити їх книжками московських видань.
1734 рік. Імператриця Анна
Іоанівна, вдаючись до петровських засобів нищення української автономії та
етнічних особливостей українців, заборонила вибори гетьмана і створила нову
колегію під назвою «Правління гетьманського уряду», яка складалася з трьох
росіян і трьох українців. Реально Україною правили керівники російської трійки.
1734 рік. Князь О. Шаховський
отримав від імператриці Анни Іоанівни таємний указ про заохочення змішаних
шлюбів між українцями та росіянами для поглиблення асиміляції українців.
1736 рік. Правитель України
князь Баратинський наказав заарештувати міську управу Києва і забрав увесь
архів міста з королівськими та царськими грамотами про привілеї та права міста.
Відсилаючи архів до Петербурга, радив не повертати його назад, бо «з часом
кияни забудуть зміст і, не маючи грамот під рукою, не зможуть посилатись на
свої вольності».
1738 рік. Указ імператриці Анни
Іоанівни про конфіскацію і спалення всіх привезених зі Львова календарів на
1739 рік, бо там є «некоторые злоумышленные и непристойные пассажи…, а вместо
тех календарей могут в Киеве и во всей Украйне употреблять Российские
календари».
1751 рік. За імператриці
Єлизавети Петрівни почато так звану сербську колонізацію українських земель
(верхів’їв Інгулу та Інгульця).
1753 рік. Почато створення на
українських землях другої округи сербських колоністів – Слов’яно-Сербії на
лівому березі Дніпра.
1754 рік. Імператриця Єлизавета
видала наказ, щоб на вільні архієрейські місця в Україні призначали лише
великоросів, що полегшувало здійснювати політику «обрусения» українців.
1755 рік. Святійший Синод
наказав переробити «Четьи-Минеи» св. Д. Ростовського та «Печерський Патерик» на
російський правопис.
1759 рік. Святійший Синод видав
розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.
1759 рік. Заборонено статус
мандрівник дяків, що сторіччями тримали нижчу освіту в Україні. Священикам
заборонили приймати і тримати у школах таких учителів. Остаточно статус
мандрівних дяків було знищено 1782 року.
1763 рік. Імператриця Катерина
ІІ видала Указ про заборону вільного переходу селян від пана до пана.
1764 рік. Каперина ІІ примусила
гетьмана Кирила Розумовського зректися гетьманського урядування. Замість
гетьманського правління в Україні засновано Малоросійську колегію з президентом
у ранзі генерал - губернатора.
1764 рік. Створено
Новоросійську губернію. Царська адміністрація почала вільно розпоряджатися
українськими січовими землями.
1765 рік. Катерина ІІ видала
наказ «присвоить немедленно Академии Киевской образ учения, для всех училищ в
империи всероссийской узаконенный», тобто заборонено викладання українською
мовою в Києво-Могилянській академії.
6 листопада 1766 року.
Святійший Синод висунув вимогу, щоби Київська і Чернігівська друкарні подавали
на розгляд нові книжки, бо від 1728 року вони «никаких для усмотрения их
исправности более уже в Святейший Синод не присылали и позволения о печатании
оных не требовано».
9 листопада 1766 року. Святійший Синод
наказує Києво - Печерській лаврі «чтобы впредь в типографии тоя Лавры печатать
и на продажу употреблять одни те книги, которые в Московской типографии с
апробации Св. Синода печатаются…».
1768 рік. Коліївщина була
найрадикальнішим проявом соціально-релігійного протесту українців проти
перетворення їх на позбавлену будь-яких прав, пригноблену селянську масу, а
православної релігії – на другорядну й зневажену. Українське повстання очолили
запорожець з Лівобережжя Максим Залізняк і сотник в охороні Стефана Потоцького
Іван Гонта. Повстанці обрали М. Залізняка гетьманом, а І. Гонту – полковником.
Наприкінці червня в руках повстанців були Київське, Брацлавське, а також
частина Подільського і Волинського воєводств. Побоюючись поширення повстання на
Лівобережжя, Катерина ІІ наказала своєму генералу Михайлові Кречетнікову подати
допомогу полякам. Увечері 6 липня М. Кречетніков запросив на банкет М.
Залізняка, І. Гонту та інших гайдамацьких ватажків, де заарештовував їх разом з
їхніми приголомшеними товаришами. Православні росіяни видали православного І.
Гонту та 800 його православних людей полякам-католикам. Після двох днів
катувань, тортур поляки стратили Івана Гонту 14 липня 1708 р. біля с. Серби
(нині – Гонтівка) на Вінниччині. За вироком польського суду близько 200
повстанців повісили. Максима Залізняка, як підданого Росії, відправили до
Нерчинська, де його слід загубився. До Сибіру також було заслано більше 100
українських повстанців. Впродовж наступних кількох років польський воєвода Юзеф
Стемпковський замордував тисячі українських селян у своїй резиденції в Кодні.
Належність Правобережжя України
до католицької Польщі, а Лівобережжя – до ортодоксально-православної Росії
призвели до деградації національного, культурного, економічного життя селян, до
неминучої провінціалізації української еліти.
1768 рік. Перша масова
депортація українців до Сибіру.
1768–1775 роки. Нищення
українського козацтва в російсько-турецькій війні.
1769 рік. Святійший Синод
відмовив Київській лаврі друкувати букварі українською мовою, а також звелів
відібрати ті українські букварі, які вже були на руках, а у церквах –
запровадити московські видання, понищивши українські.
5 серпня 1772 року. Перший
поділ Польщі. До Російської імперії приєднано українську територію (трикутник)
між Дніпром і Сожем і Східну Білорусію, а Галичину – до Австрійської. Двома
роками пізніше до Австрії ввійшла Буковина, яку відібрав Відень у занепадаючої
Османської імперії.
7 травня 1775 року. Святійший
Синод вимагає від Київського митрополита Гавриїла Кременецького відіслати
нововидані в лаврській друкарні книжки «в Московскую типографию для
освидетельствования, сходственно ли оные напечатаны против книг Московской
типографии…».
4 червня 1775 року. За наказом
імператриці Катерини ІІ регулярні російські війська на чолі з генерал-поручиком
Петром Текелієм несподівано оточили Запорізьку Січ і повністю її знищили. На
одного запорожця припадала сотня москалів.
3 серпня 1775 року. Підступна і
жорстока Катерина ІІ оприлюднила маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и о
причислении оной к Новороссийской губернии», яким засвідчила ще один російський
крок цілеспрямованого нищення Української держави. Кошового Петра Калнишевського
і його старшину заслали на Соловки. Тут, у «герметичній ізоляції», у нелюдських
умовах судилося останньому кошовому Запорізької Січі доживати свій вік. Помер
Петро Калнишевський 31 жовтня 1803 року, у 113 років від роду.
1776-1783 роки. Шкільна реформа
в Галичині з поділом шкіл на нормальні (шестикласні, що готували вчителів для
головних шкіл), головні (чотирикласні) і тривіяльні (дво- або трикласні школи).
1786 р. в Галичині було 47 шкіл німецького типу: нормальна школа у Львові, 15
окружних, 2 головних, 29 тривіяльних.
1781–1783 роки. Гетьманщину
поділено на губернії або намісництва – Київське, Чернігівське та
Новгород-Сіверське, що разом становили Малоросійське генералгубернаторство. У
кожній губернії було запроваджено загальноросійські адміністративні та судові
установи.
1783 рік. Із скасуванням
козацьких полків як військової формації, так і адміністративно-територіальної
одиниці, було закрито досить розвинуті українські школи, що функціонували при
полках. Тоді ж були скасовані п’ять Слобідських полків.
1783 рік. В усіх українських
навчальних закладах (Києво-Могилянській академії, колегіях, початкових школах)
запроваджено навчання російською мовою – обов’язково з вимовою, яка вживалася у
Великоросії, щоби викоренити в українців «развратное мнение, по коему поставляют
себя народом от здешнего совсим отличным». Саме за царювання Катерини ІІ було
висуното ідею «национального единства» українського і російського народів.
3 травня 1783 року. Указ
Катерини ІІ про заборону українським селянам полишати своїх панів. Відтоді
українські селяни юридично стали кріпаками.
28 червня 1783 року. Остаточна
ліквідація окремого козацького війська в Україні: замість козацьких полків
створено полки регулярної армії з 6-річним терміном служби.
1784 рік. Член «Святейшаго
Правительствующаго Синода, Преосвященный Самуил, Митрополит Киевский и
Галицкий» розпорядився, щоби в усіх церквах дяки та священики читали молитви і
правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». У
Києво-Могилянській академії ввели новий предмет – «российское красноречие» для
«усвоения великороссийского говора и произношения».
1784 рік. Російщення початкової
освіти в Україні.
21 квітня 1785 року. Катерина
ІІ видала «Жалуванную грамоту дворянству», якою українську знать в основному
зрівняла у правах з російською і приєднала її до кіл «верноподданого
российского дворянства». «Страсть к чинам и особливо к жалованию» спричинились
до того, що багато представників українського дворянства зреклося «козацької
культури», забуло рідну мову, повністю зросійщилося.
13 лютого 1786 року. Наказом
митрополита Самуїла Миславського російська мова стає єдиною мовою викладання в
Києво-Могилянській академії.
10 квітня 1786 року. Указ
Катерини ІІ про поширення секуляризації монастирських земель на Україну.
Сконфісковано всі монастирські землі і маєтки, завдавши ще одного сильного
удару по українських школах, засновниками яких були представники церковної
влади, а утримували школи монастирі. Цього ж року указом Катерини ІІ закрили
Межигірський монастир, майно конфіскували, а в 1787р., вночі, напередодні
виїзду цариці з Києва, тут сталася велика пожежа. Тарас Шевченко у поемі
«Невольник» писав: «Як цариця по Києву з Нечосом ходила… І Межигорського Спаса
вночі запалила».
1786 рік. Катерина ІІ видала Указ, за яким
усі книжки, «не свидетельствованные в Синоде», підлягали конфіскації на всій
території імперії. Знищення українського книговидання.
29 жовтня 1786 року. Святійший
Синод наказав митрополитові Київському Самуїлові Миславському обов’язково
цензурувати всі перекладені книжки, що їх друкували в Лаврі для Академії, а
нові переклади, що потрібні Академії, обов’язково по одному екземпляру подавати
Синоду.
16 листопада 1786 року.
Святійший Синод вимагає від митрополита Самуїла Миславського, щоб у книжках, що
їх друкували в Лаврі, «никаких несходств с печатаемыми в Московской Синодальной
типографии книгами произойти не могло…».
1786 рік. Заборона церковних
відправ українською мовою, запровадження російської вимови у
церковнослов’янських проповідях. Наказ про обов’язковість «чистого российского
язика» в Київській академії.
1787 рік. Друкарня
Києво-Печерської лаври почала друкувати книжки гражданським шрифтом.
1789 рік. Розпорядження Едукаційної
комісії Польського сейму про закриття руських (українських) церковних шкіл та
усунення з усіх інших шкіл руської (української) мови.
27 березня 1793 року. Другий
поділ Польщі. До складу Російської імперії долучено Правобережну Україну від
Дніпра по Пінськ і Кам’янець.
3 січня 1795 року. Третій поділ
Польщі. До складу Російської імперії увійшли Волинь по ріку Буг, Західна Білорусія,
Литва та Курляндія. Поза російським кордоном залишилися тільки західні землі
України – Галичина, Буковина і Закарпаття, що належали до монархії Габсбургів.
Якщо Східну Галичину заселяли переважно українці, то Західна Галичина була
головним чином польською. Поєднання в одній адміністративній провінції
українського і польського народів стане в майбутньому причиною напружених
стосунків між ними. Розташоване на західних схилах Карпатських гір Закарпаття з
часів середньовіччя входило до складу Угорського королівства. У ХІХ ст. воно
лишалося в угорській частині імперії Габсбургів і було ізольованим від інших
українських земель. Внаслідок трьох поділів польсько-литовська держава
перестала існувати. 62% території та 45% населення колишньої Речі Посполитої дісталися
Росії, 18% землі та 32% населення – Австрії, відповідно 20 і 23% відійшли до
Прусії.
1796 рік. Катерина ІІ видала
указ «Об ограничении свободы книгопечатания и ввозе иностранных книг, об
учреждении цензур». Цим указом заборонено друкарні, крім тих, що містяться при
урядових установах, або таких, що мають царський дозвіл. За вказівкою цариці
всі такі друкарні в Україні опечатали. Для іноземних книжок засновано особливу
митну цензуру. 1797 рік. В Україні запроваджено призов до царської армії.
Протягом 25 років служби українські рекрути зазнавали нелюдської муштри,
приниження, знущань, російщення.
14 березня 1799 року. Імператор
Павло І створив духовну цензуру, що їй підлягали рукописи та книжки духовного
змісту.
18 квітня 1800 року. Павло І
видав указ, у якому вимагав, щоби церковні книги попередніх видань порівнювати
з великоросійськими, щоби між ними не було різниці. Заборонено ввозити через
кордон книжки, якою б мовою вони не були…
1800 рік. Павло І заборонив
церковне будівництво в стилі козацького бароко (з трьома банями), а запровадив
в Україні будівництво церков у московському синодальному стилі.
1801–1851 роки. У Східній
Галичині 210,5 тис. греко-католиків (переважно українців) «добровільно»
перейшло в католицьку віру, тобто спольщилося.
Коментарі
Дописати коментар