Трагічна і символічна постать в
історії України. Гетьман Іван Скоропадський належить до числа тих козацьких
лідерів, котрі, попри всі свої співпереживання і усвідомлення долі української
незалежності, не змогли згуртувати народ і повести його за собою. Таким чином, Скоропадський
продовжував той складний період, котрий було розпочато ще Іваном Самойловичем –
вимушений фарватер російської політики на Лівобережжі із залученням до неї
ресурсів Гетьманщини.
Іван Скоропадський походив з
Уманщини, мав тісний зв'язок з Брацлавщиною та Київщиною, користувався повагою
старшини і здобув авторитет ефективного дипломата. Іван Ілліч мав досить
спокійний і виважений характер, однак часто саме рішучості та енергії йому
часто не вистачало. Після того, як партія Мазепи здобула перемогу на
Лівобережжі, Скоропадський зумів заслужити місце в старшинському оточенні
нового гетьмана. Практично завжди слухняний Скоропадський після початку
Північної війни отримав досить складну життєву дилему: продовжувати виконувати
роль Петрового сателіта чи перейти на бік Мазепи. Незважаючи на активний тиск
зі сторони гетьмана, Скоропадський орієнтувався на стримування агресії
російських військ на півночі Гетьманщини у 1708 році, і був заарештований у
Стародубі та переведений до Глухова в якості технічного кандидата на
гетьманство замість Мазепи. Гетьман України Іван Скоропадський в цій ситуації
був змушений надати полки для війни зі шведами, а отже – з Мазепою. Петро І
ніколи не довіряв Скоропадському, і тому всіляко обмежував його суверенну владу
та можливість реалізовувати управління на підконтрольній території.
Неможливість підтримувати тісну співпрацю із Пилипом Орликом була ускладнена ще
одним складним фактом – зруйнована Запорізька Січ відновилася в межах татарської
території під турецьким протекторатом, і опиратися на неї відразу після
розгромної поразки під Полтавою було просто неможливо. Гетьман війська
Запорізького Скоропадський не зумів згуртувати населення та еліту проти Петра,
і діяти в тандемі з Орликом не вдалося. На той час існувало саме три політичні
центри української державності – Олешківська Січ, Гетьманат Пилипа Орлика і
Гетьманщина Івана Скоропадського. Лише їх об’єднання могло створити умови для
відновлення самостійності України. Цього не сталося. Опір Лівобережжя поступово
згасав, а натомість поширювалася експансія Росії. Старшина, в тому числі Павло
Полуботок і Данило Апостол, досить прихильно ставилися до такого повільного і
мирного стримування імперських починань, якими користувався Скоропадський, оскільки
розуміли, що інакше, активніше діяти досить складно. Проте, як засвідчила
історія, цей шлях був невиправданим, і боронити свободу потрібно було зі зброєю
в руках. Внаслідок створення у 1722 році Малоросійської колегії, яка була
органом контролю, що обмежував традиційне козацьке самоуправління,
Скоропадський втратив значну частину своїх і без того не надто великих
повноважень. Протягом гетьманування Скоропадський намагався підтримувати
українську культуру, діючи за аналогією з Мазепою. Друк книг, особливо
духовних, підтримувався з його скарбниці, а витрати на оздоблення та ремонт
храмів були звичайним явищем. В цьому напрямку також відбувалися приховані
протистояння інтересів Петра І та Івана Скоропадського – у 1720 році цар
заборонив здійснювати друк книг українською мовою.
Наступ на автономію України
здійснювався безжально, а Малоросійська колегія претендувала на всю повноту
виконавчої влади. Такий поворот подій зумовив активізацію старшини Лівобережжя
на чолі з Полуботком, однак гетьман вже не зміг сприяти цьому процесу, оскільки
доживав останні дні.
Коментарі
Дописати коментар