Павло Шандрук народився в 1889 році у селі Борсуки
Крем'янецького повіту на Волині (нині - Тернопільська область). В 1911 р.
закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. князя Безбородька, а
відтак вступив до Олександрівського військового училища, яке успішно закінчив в
1913 р. Під час Першої світової війни - штабс-капітан російської царської
армії. Учасник Визвольних Змагань 1917-1921 рр. Полковник Дієвої Армії УНР. З
початку квітня 1920 року - командир бриґади 3-ої Залізної дивізії Корпусу
Запорожців, і разом з польською армією брав участь у поході на Київ
("Wyprawa Kijowska"). Після відступу наддніпрянської армії за Збруч у
листопаді 1920 року був інтернований в Каліші, Польща. Павло Шандрук -
співзасновник військового журналу "Табор" та редактор збірника
“Українсько-московська війна в 1920 р. в документах” (1933).
В 1925 році дістає ранґу генерала-хорунжого від
екзильного уряду УНР, а в 1927 - призначений начальником штабу при його
Міністерстві Військових Справ. 1928 року на доручення уряду разом з групою
українських старшин пішов до польського війська як контрактовий старшина (до
1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 - у
французькій, й по одному у фінській і турецькій арміях) для підвищення
кваліфікації. В 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська
Польського, яку успішно закінив в 1938 р. Перед початком Другої світової війни
дістав командування 28-ою бриґадою польської армії, відзначився у боях проти
німців під час Вересневої Кампанії ("Kampania Wrześniowa"), і був
нагороджений
найвищим
орденом Польщі Virtuti Militari від
польського екзильного уряду в Лондоні, а також
почесною шаблею (дарунок польських офіцерів).
Поранений дістався в німецький полон; звільнений в
1940 році.
Під час німецько-совєтської війни проживав на
польських землях в Генеральній Губернії (Skierniewice).
Будучи позапартійним і далеким від політики, генерал
Шандрук, на доручення уряду УНР і президента Андрія Лівицького особисто, в 1945
році очолив Український Національний Комітет, підтримуваний всіма українськими
політичними партіями (уенерівці, гетьманці, мельниківці і бандерівці). Вже в
лютому 1945 року комітет почав активну роботу.
В березні 1945 року німецький уряд визнав УНК як
офіційного репрезентанта українців (в тому велика заслуга Павла Шандрука
особисто) і союзну сторону у війні. Уряд УНР підвищив Шандрука до
генерала-поручника, і з цим він приступив до формування Української
Національної Армії (УНА), до якої мали увійти всі українські формації по
німецькому боці фронту (понад 220 тис. вояків).
В кінці квітня 1945 року генерал Шандрук як командант
УНА відвідав Дивізію "Галичина", що стояла тоді на фронті в Австрії.
Дивізійники з великим ентузіазмом вітали свого генерала. 28 квітня відбулося
урочисте складання присяги на вірність Україні - так постала 1-ша УД УНА.
Перед закічненням війни Українська Національна Армія
складалася з 1-ої дивізії УНА (14-та дивізія СС "Галичина"), 2-ої
дивізії УНА (протипанцерна бриґада "Вільна Україна" + бриґада майора
Пітулея), наземних частин, які включали парашутистів ("Група Б" під
командуванням ген. Тараса Бульби-Боровця), поліційних батальйонів, українського
персоналу Люфтваффе, та деяких інших частин. Були плани щодо прилучення УВВ
(Українське Визвольне Військо - понад 120 тис. вояків), а також кубанських
козаків і навіть грузинської національної частини.
Завдяки старанням генерала Шандрука Дивізія
"Галичина" - 1-ша дивізія УНА не була видана на розправу большевикам,
незважаючи на всі їхні домагання. Давні зв'язки Шандрука з польськими
генералами, а зокрема особисте його знайомство з відомим ген. Владиславом
Андерсом - організатором польської екзильної армії (де, до речі, було бл. 20
тисяч вояків-українців у Другому корпусі), дозволило деяким дивізійникам
(польське джерело подає 176) уникнути навіть довгого сидіння в англійському
полоні в Італії після закінчення війни - вони перейшли до армії ген. Андерса,
що вважалася "аліянтською". За свої заслуги для українських вояків
Павло Шандрук був підвищений до ранґи генерала-полковника.
Після закічення війни генерал Шандрук жив у Німеччині,
а в 1949 році виїхав до США, де оселився в місті Трентон, Нью-Джерзі. Написав
спогади з воєнної історії "Arms of Valor" (1959).
Помер в лютому 1979, на 90-му році життя. Похований на
українському цвинтарі у Бавнд-Брук.
Коментарі
Дописати коментар