Велика та світла постать
української історії. Гетьман Дорошенко став на шлях політики і війни за волю
України під час Визвольної війни. Хмельниччина дала йому досвід та привела на
полковництво у Прилуках. Дорошенко належав до так званих «старовинних» козацьких
родів, яких січовики і все населення України дуже поважало – його дід Михайло
Дорошенко був отаманом Війська Запорізького і уславився походами проти
Османської імперії. Народився Петро в місті Чигирин. З приходом до влади Павла
Тетері Петро Дорошенко (1627-1698) активно підтримує нового гетьмана, отримує
від короля Яна-Казимира маєтність Гуляйполе і мандат на повернення всієї
власності в прилуках, які захопив Брюховецький і Москва. Тетеря призначає
Дорошенка генеральним осавулом і полковником черкаським. В цей період Дорошенко
очолює каральний похід проти Івана Поповича, паволоцького полковника, який
підняв повстання проти Тетері. В момент політичного краху останнього, Дорошенко
11 червня 1665 року обирається генеральним обозним, а 18 серпня на Богуславській
раді – гетьманом.
Дорошенко належав до другої когорти
полковників хмельницького. Він мав великі кланові інтереси, однак відзначався
не лише матеріальними, а й національно-патріотичними ідеями. На відміну від
Богуна, Лісницького, Пушкаря і Тетері, приєднався до боротьби за гетьманську
булаву пізніше, в момент кризового протистояння між двома берегами Дніпра.
Петро Дорошенко усвідомлював, що об’єднання України під однією булавою є
обов’язковою умовою незалежності. Він отримав владу в той період, коли над
Україною почали згущуватися політичні хмари, Москва і Варшава наближалися до
миру, Туреччина не змогла надати реальної допомоги через власні внутрішні
проблеми, а Запорізька Січ під керівництвом Сірка постійно нападала на Крим. До
влади його привели колишні прихильники Виговського і Хмельницького, причому
родинно-династичні зв’язки зіграли тут вирішальну роль. Три запорозькі, три
сердюцькі і один піхотний полк перебували під його безпосереднім управлінням.
Давалося взнаки чигиринське походження та полковництво у Богдана Хмельницького.
Гетьман Петро Дорошенко активізував стосунки з Кримом. Його деякий час
підтримував Іван Сірко, однак пізніше переорієнтувався. Під час правління
Дорошенка формується постійне наймане військо, яке відрізнялося від посполитого
рушення і загальновійськової повинності в козацьких полках тим, що за своєю
суттю наближалося до реєстрових військ. Нові загони називалися сердюками та
компанійцями.
Дорошенко проводив активну антипольську та
антимосковську політику, і в 1667 році за підтримки турків вдерся в Галичину.
Польща погодилася на автономію України з кордоном на р. Горинь. У 1668 році з
військами переходить Дніпро і, скориставшись антимосковським повстанням,
поширює свою владу на Лівобережжі, де його проголосили гетьманом. Таким чином
вдалося ненадовго об’єднати Україну. Однак Запоріжжя у 1669 році висунуло
претендента на гетьманство в Правобережній Україні Петра Суховієнка, якого
Дорошенко переміг у боях за підтримки Івана Сірка. В цей час Дем’ян
Многогрішний був проголошений на Лівобережжі гетьманом та підписав з Москвою
Глухівські статті. Польща продовжувала агресію проти Дорошенка, і підтримуваний
нею уманський полковник Михайло Ханенко. Дорошенко у 1669 році підписує
Корсунський договір про союз із Османською імперією, і за її підтримки
перемагає Ханенка та в 1672 році здобуває Кам’янець-Подільський і бере в облогу
Львів. Польща змушена відмовитися від претензій на Правобережну Україну, і
Дорошенко під протекторатом Туреччини у 1674 році витісняє з Правобережжя
війська Москви і гетьмана Самойловича, які взяли в облогу Чигирин. У 1676 році
Дорошенко зрікся гетьманства, усвідомлюючи безвихідь ситуації та втрату
підтримки народу. Помер у Московії, 19 листопада 1698, де довгий час був
в’ятським воєводою.
Коментарі
Дописати коментар