Боротьба за гетьманську булаву
після першого невдалого гетьманування Юрія Хмельницького була недовгою. З-поміж
претендентів виділялися Павло Тетеря, Мартин Пушкар та Іван Виговський. Всі
троє – полковники Хмельницького, пройшли Визвольну війну і мали значний
військово-політичний досвід. Іван Виговський здобув управління в першу чергу
завдяки тому, що був компромісною фігурою зовнішньополітичної ваги. По-друге,
він мав великий авторитет як генеральний писар. Ця посада була своєрідним
еквівалентом прем’єр-міністра.
Третьою причиною була пряма підтримка зі
сторони Івана Богуна та деяких інших полковників, духовенства і широкого кола
подільських міщан. Саме представники фінансової та купецької еліти Вінниці,
Бару, Немирова, Тульчина, Брацлава постійно підтримували гетьмана в його
прозахідній орієнтації та протистоянні з Москвою. Федеративні стремління
Виговського проявилися у 1658 році під час підписання договору з Польщею та
Литвою про об’єднання на рівноправних засадах і фактично реорганізацію Речі
Посполитої. Повстання проти гетьмана підняли Мартин Пушкар і Яків Барабаш,
козацькі полковники Полтави та Миргорода. Якщо народні маси протидіяли
захопленню старшиною маєтностей, то керівники намагалися завадити самому
гетьману здійснювати його зовнішньополітичний курс, а полковник Пушкар відверто
і неприховано заявляв про свої претензії на гетьманство.
Виговський заручився підтримкою Криму та
Польщі. Такий перебіг подій не міг влаштовувати Москву, і Конотопська битва
1659 року стала логічним продовженням політики Виговського. Блискуча перемога,
на жаль, стала його останнім успіхом. Вона збільшила і без того високий престиж
козацького війська, однак не надала жодних політичних переваг: козацька
опозиція підняла повстання на Лівобережжі. Саме Іван Виговський перший боровся
із симптомами Руїни. В свідомості народу не зникла ненависть до Польщі і Криму,
а гетьману в умовах протистояння з опозицією та Запоріжжям доводилося
покладатися лише на іноземні держави. Розпочаті Хмельницьким дипломатичні зв’язки
зі Швецією не дали результатів через короткі терміни гетьманування, а
розшарування населення за становою ознакою прискорило кризу національної
боротьби за незалежність. Білоцерківська рада у вересні 1659 року позбавила
гетьманства Івана Виговського і вдруге обрала молодого, амбіційного, однак
недосвідченого Юрія Хмельницького.
Коментарі
Дописати коментар