У 1812 році козачі війська (за винятком гвардійських
козаків) були, як правило, озброєні шаблями нерегламентованих зразків. Поряд з
легкокавалерійскою шаблею зразка 1809 року застосовувалися різні моделі XVIII
століття, а також всілякі азіатські, угорські, польські та інші іноземні типи
шабель. Їх носили у дерев’яних піхвах, обтягнутих шкірою.
Заряди і кулі до вогнепальної зброї козак зберігав у
шкіряній лядунці, яка знаходилась на чорній перев’язі, до якої спереду
кріпилися металевий вензель і ланцюжок. У офіцерів лейб-гвардії Козачого полку
перев’язь була з червоної юхти, зшита срібною ниткою по зовнішній стороні, а на
кришці лядунки була срібна восьмикінцева зірка.
Шаблі зразкові
і піхви
З початку XIX століття центром з виготовлення холодної
зброї в Росії стає Златоустівська збройова фабрика. Зразкові шаблі початку XIX
століття є характерною продукцією цієї фабрики. Клинки прикрашені травленим і
позолоченим орнаментом із зображенням військових арматур і рослинних завитків.
В оформленні піхов використані військові та античні сюжети, зображення герба
російської держави й імператорського вензеля.
З другої половини XVIII століття при оформленні
предметів декоративно-прикладного мистецтва тульські майстра широко
використовують складну техніку обробки металу-ограновування сталевих бусинок,
що імітують алмази. Одним із шедеврів тульської збройової майстерності є
зразкова шабля, виконана для підношення Олександру І в день його коронації. Всі
металеві деталі шаблі викладені рядами “сталевих алмазів”, що підкреслюють
строгу класичну форму зброї – справжнього витвору мистецтва. Традиційною для
парадної зброї була форма рукояті у вигляді орлиної голови.
У XVII столітті шабля була найбільш поширеним видом
холодної зброї в Україні. Побутували різні форми шабель власне українського
виробництва та іноземного. У великій кількості закуповувалися в східних країнах
клинки з високовуглецевої булатної сталі, що мали чудові бойові якості.
Українські зброярі використовували їх для виготовлення
парадної, багато оформленої зброї. Незвичайний булатний клинок іранської роботи
з чотиригранним штикоподібним вістрям, що давали можливість не тільки рубати, а
й наносити колючий удар. В обуху клинка вирізаний глибокий жолобок, в якому
перекочувались перлинки, що видають при ударі особливий свистячий звук. Нижня
частина клинка декорована рослинним
орнаментом, насіченим золотом. Майстри використовували золочене срібло з
гравірованим рослинним візерунком. Знайдено своєрідне рішення оформлення піхов
шаблі: до фігурної оправи добавлена вузька срібна стрічка, що обвиває поверхню
світлої шкіри.
Кинджали в
піхвах
На рукояті кинджала з золотими басменними піхвами
використана прозора емаль по різьбі з розписом. Золота рукоятка багато
прикрашена злегка опуклими рожево-білими дрібними квітами і зеленою прозорою
емаллю, яка заповнює фігурні різьблені клейма.
Ошатне поєднання золотої основи з яскравими чистими
тонами емалі і великими смарагдами надає виробу національний колорит.
Під впливом західноєвропейського мистецтва у другій
половині XVIII століття поширюється техніка живописної емалі. На білосніжній
емалевій поверхні кинджала спеціальними фарбами нанесені букети троянд,
незабудок, великих квітів з блакитними пелюстками.
Чудові золоті накладки з ажурним візерунком і великими
гранованими алмазами надають виробу репрезентативність і ефектність. На
завершення рукоятки серед алмазів вставлено великий турмалін насиченого
рожевого кольору.
Шашка козача
нижніх чинів
У 1838 р. ця шашка була присвоєна нижнім чинам всіх
козачих частин, за винятком Кавказького і Сибірського козачих військ. У 1881 р.
була знята з озброєння і замінена козачою шашкою зразка 1881.
Козачі шашки нижніх чинів зразка 1838 вироблялися
тільки нa Златоустівській збройової фабриці, в основному в 40-х рр.. Наприклад,
в 1840 1842 рр.. було виготовлено 19374 таких шашок. Зустрічалися також інші
клинки.
Коментарі
Дописати коментар