Півпудовий Єдиноріг зразка 1805 року
Назву «єдиноріг» гармата з зарядною конічною камерою
отримала завдяки зображеній на гербі міфічній тварині, яка вибивалася на задній
частині гармати. З 1805 року перестали застосовувати всякі прикраси, крім
фризів, проте назва збереглася.
Об’єднуючи в собі якості гармат і гаубиць, єдинороги
успішно стріляли ядрами, гранатами, картеччю. Даний ефект досягався
застосуванням зарядної камери конічної форми і меншою в порівнянні з іншими
гарматами довжиною каналу ствола. Зменшення маси ствола дозволило зменшити масу
лафета, завдяки чому досягалася більша маневреність. Єдиним недоліком як
єдинорогів, так і гармат була відсутність залізних осей (введені в 1845 році).
Дерев’яні осі часто ламалися, потребували постійного мастила. Для цього при
кожній гарматі було відро з мастилом. При гарматі знаходилося і друге відро, з
водою (з домішками оцту) для змочування банника. Горизонтальне наведення
здійснювалося за допомогою правил – правого і лівого, які вставлялися в
спеціальні гнізда задньої подушки лафета. Вертикальне націлювання здійснювалося
рукояткою клина. Прицілювалися за допомогою прицілу Кабанова, який доводилося
знімати перед кожним пострілом.
Максимальна дальність стрільби 1/2-пудового єдинорога
– 2300 м ,
1/4-пудового – 1500 м ,
прицільна дальність (дистанція найбільш ефективного вогню) для 1/2-пудового
єдинорога – 900-1000 м ;
для 1/4 – пудового єдинорога картеч застосовувалася далека (чавунні кулі
діаметром 30,5-49,5 мм )
для стрільби на дистанціях 400-500
м і ближня (чавунні кулі діаметром 21,6-26 мм ) для стрільби на
дистанціях 150-400 м .
Артилерійські речі
Для заряджання гармат застосовувалися спеціальні
пристосування: банник з пробійником (щетинна щітка для гасіння залишків
тліючого картуза, змочували водою з оцтом) – для гармат циліндричної форми, для
єдинорогів – конічної. Пробійником досилали і ущільнювали картуз. Для чищення
каналу ствола застосовувався скребок. Скорострільні трубки (очеретинки,
начинені пороховою м’якоттю) зберігали в трубковій лядунці. Розрахунок кожної
гармати мав два пальники. В зажим пальника вставляли тліючий гніт. Так як після
пострілу кінчик гніту відривало, наступний постріл виробляли іншим пальником.
У дощову погоду застосовували розпалювальні свічки (в
скачану з паперу гільзу довжиною до 40 см поміщали горючу суміш). Така свічка горіла
5 хвилин, цього вистачало, щоб зробити п’ять пострілів. Зберігали свічки в
латунному «свічнику». Постійним джерелом вогню служив «нічник» з дверцятами і
трьома отворами в дні (для доступу повітря), всередині розміщували тліючий в
маслі гніт. Заряди переносили в зарядних сумках. Для чищення отвору запальнику
застосовували протравники – мідний і сталевий, які носили на перев’язі сумки.
У розрахунку кожному артилеристові присвоювався номер,
який визначав його обов’язки: № 1 відповідав за банник, № 2 носив зарядну суму,
№ 3 мав пальник і свічки, а № 4 – люлькову лядунку і протравники. Ці
артилеристи іменувалися канонірами і зобов’язані були знати всі правила
заряджання і стрільби. Решта номерів, що виконували роль підручних, називалися
гандлангерами (з нім. довгорукі). Вони носили додаткові зарядні сумки і гаки з
канатним тросом, що використовувалися при переміщенні ядер.
Коментарі
Дописати коментар