Створення «Нахтігалю» було результатом реалізації
політики ОУН(б), спрямованої на підготовку власних військових кадрів.
Домовленості про формування українського легіону в німецькій армії було досягнуто
на переговорах із військовою розвідкою — абвером у лютому 1941 року.
Мобілізацією до легіону займалися керівники ОУН, які сформували його з членів
своєї організації, що мешкали на той час в окупованій німцями Польщі.
Мобілізованих оунівців розділили на дві частини, які в українських документах
фігурують як дружини українських націоналістів (групи «Північ» та «Південь»), у
документах абверу вони отримали кодові назви «Спеціальний відділ «Нахтіґаль» та
«Організація Роланд».
«Нахтігаль» вишколювався в підготовчих таборах абверу
на території генерального губернаторства. Завершальна підготовка проходила у
військовому таборі в Нойгаммері разом із першим батальйоном спецполку абверу
«Бранденбург 800». Батальйон «Роланд» формувався у Відні, а вишкіл відбувався у
навчальному таборі «Зауберсдорф». Від ОУН(б) командиром куреня «Нахтігаль»
призначено сотника Романа Шухевича. На початку літа 1941 р. «Нахтігаль»
налічував 330 бійців і був укомплектований старшинським складом. Солдати
батальйону носили типові німецькі польові уніформи. Національна ж символіка
з’явилася лише після входження до Львова. З початком німецько-радянської війни
курінь розпочав рух на схід. Близько півночі 29 червня 1941 року, діставши від
оунівської розвідки підтвердження інформації про масові страти радянськими
спецслужбами в’язнів у львівських тюрмах та про відступ Червоної армії і військ
НКВС з міста, командир батальйону самостійно ухвалив рішення про зайняття
Львова вночі з 29 на 30 червня 1941 року, не чекаючи на підхід основних сил
німецької армії. У Львів курінь «Нахтігаль» увійшов зранку 30 червня о 4 год.
30 хв. Бійці українського батальйону зайняли стратегічно важливі об’єкти міста
й в’язниці. Біля Собору Святого Юра їх благословив глава греко-католицької
церкви митрополит Андрей Шептицький. Солдати українського батальйону передали
до штабу інформацію про виявлення закатованих в’язнів у тюрмі на вулиці
Лонцького. Серед убитих знайшли брата Р.Шухевича Юрія. Протягом 30 червня 1941
р. бійці «Нахтігалю» займалися пошуками у в’язницях закатованих родичів і
знайомих, брали участь у підготовці проголошення Акта відновлення Української
держави. За сприяння бійців українського куреня, які несли охорону львівського
радіо, текст Акта було двічі зачитано в ефірі. Занепокоєне активною політичною
діяльністю, що суперечила офіційній політиці нацистів, німецьке командування 1
липня 1941 р. віддало наказ легіонерам звільнити всі стратегічні пункти Львова
та передати їх під охорону новоприбулих відділів німецької поліції. Прагнучи
розосередити українську частину, щоб позбавити військової опори щойно створений
український уряд, німці надали «Нахтігалю» тижневу відпустку, після чого
невдовзі вермахт наказав «Нахтігалю» покинути місто. 7 липня 1941 р. перша
сотня «Нахтігалю» вирушила через Золочів у напрямку Тернополя, а 8—9 липня
місто покинули й інші дві сотні. Після прибуття до Тернополя, 13 липня 1941 р.
«Нахтігаль» переправився через р. Збруч і розпочав рух на схід як передове
забезпечення 1-ї Гірської дивізії — через містечка Сатанів, Ярмолинці та Деражне
в напрямку на Проскурів. 14 липня 1941 р. «Нахтігаль» брав участь у штурмі
радянських укріплень на старому польсько-радянському кордоні і поряд з іншими
частинами вермахту увійшов до Проскурова, де перейшов під командування
Альпійської охоронної дивізії. 16 липня 1941 р. «Нахтігаль» через Вовковинці,
Жмеринку та Браїлів вирушив на Вінницю. 17 липня 1941 р. брав участь у запеклих
боях за м. Браїлів, а потім — за Вінницю. Після передислокації до м. Юзвин
(Некрасове) бійці дізналися, що 17 липня 1941 р. Гітлер своїм декретом приєднав
Галичину до Генерального губернаторства, а також про арешти лідерів ОУН(б) й
невизнання Німеччиною відновленої у Львові незалежності. Р.Шухевич як
український командир батальйону надіслав верховному командуванню вермахту
протест: «внаслідок арешту нашого Уряду і Провідника Легіон не може дальше
перебувати під командуванням німецької армії». Відповіддю німців став наказ від
13 серпня 1941 року передислокувати відділ до Жмеринки. Курінь роззброїли і під
охороною німецької жандармерії вивезли до Кракова. 22 серпня бійців було
відправлено до міста Нойгаммера, куди вони прибули 27 серпня 1941 року.
Наприкінці вересня 1941 р. легіонерам було повернуто зброю й залучено до
бойової підготовки. 16 жовтня 1941 р. українські старшини батальйонів
«Нахтігаль» і «Роланд» ухвалили звернення до німецького командування та
керівників Рейху «Меморандум українського Легіону». У документі містилися
вимоги відновити проголошену незалежність України, звільнити заарештованих
членів ОУН, забезпечити матеріально членів родин бійців Легіону, українізувати
весь командний склад Легіону і направити його на боротьбу з більшовиками, не
вимагати від учасників Легіону складати присягу на вірність Німеччині, у разі
продовження служби, надати можливість кожному бійцеві підписати індивідуальний
контракт строком на один рік. Відповіддю стало переформування в частину
охоронної поліції і підписання індивідуальних контрактів на рік служби.
21 жовтня 1941 року обидва курені об’єдналися в одну
частину з 650 українських солдатів і старшин і до 19 березня 1942 року
перебували у Франкфурті-на-Одері. Весною німецьке командування перекинуло
український батальйон до тилової зони 3-ї танкової армії генерал-полковника
Гелена Райнгардта, підпорядкувавши його 201-й дивізії охоронної поліції. Тому в
спеціальній літературі український Легіон, який не отримав порядкового номера,
здебільшого називають 201-й батальйон охоронної поліції, хоча самі бійці
називали свою частину «Курінь імені Євгена Коновальця». У Білорусії 201-й
український батальйон не був сконцентрований в одному місці, охороняючи мости
на річках Березині та Двіні. Відділам у містечках було також доручено охороняти
місцеву німецьку адміністрацію. Наприкінці листопада 1942 року офіцери-українці
вирішили максимально обмежити активну участь батальйону в німецьких військових
акціях, щоб уникнути подальших втрат.
1 грудня 1942 року бійці батальйону відмовилися
продовжувати контракт з німцями, через що багато з них, особливо старшин, було
заарештовано. Іншим, серед них і Романові Шухевичу, вдалося втекти з під варти.
Згодом чимало вояків батальйону влилося в Українську повстанську армію, де як
добре вишколені солдати обіймали командні посади. У лавах цієї армії, захищаючи
українське населення, вони завзято боролися зі своїми колишніми союзниками —
німцями.
Автор: Володимир В’ЯТРОВИЧ (кандидат історичних наук,
Український інститут національної пам’яті)
Коментарі
Дописати коментар