Чому саме біля села Гурби Здолбунівського району
енкаведисти вирішили кинути величезну силу проти повстанців? Одна з версій -
відплата за смерть головнокомандувача Миколи Ватутіна, якого бандерівці
поранили біля села Милятин в Острозькому районі (є дані, що це спланували самі
радянські спецслужби). Отже, у район Дубна, Здолбунова, Кременця, Острога,
Шумська, кинули п'ять бригад солдатів і червоноармійські частини, авіацію,
бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Всього совєти підтягнули сюди не
менше 35 тисяч солдатів, які мали 45 мінометів і 30 станкових кулеметів,
бронеавтомобілі і автомашини. Керував операцією начальник Управління ВВ НКВС
Українського округу генерал-майор Марченко.
З боку УПА у цьому бою брали участь відділ південної
групи УПА-Північ "Богун" під командою Петра Олійника
-"Енея" та з'єднання УПА-Південь під командуванням Василя
Кука-"Леміша". Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами
становили неповних п'ять тисяч бійців. В арсеналі південної групи УПА було дві
батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на
озброєнні ПТР.
22 і 23-го запеклі бої розгорілися в Антонівцях (село
на Тернопільщині, теж знищене совєтами), Забарах, Андрушівці, Обгові. Керував
боєм Петро Олійник-"Еней". Він віддав наказ не вступати у затяжні
бої, проводити лише оборонні й, маневруючи, прориватися у тили ворога, де
застосовувати партизанську тактику. На світанку 24 квітня стомлені й голодні,
повстанці побачили на узліссі озеро, оточене болотами. Розглянувши карту,
зрозуміли: попереду село Гурби і Зелений Дуб. Коли стало очевидним, що тут
зібрані найбільші енкаведистські сили, командування наказало усім повстанським
відділам прийняти бій, віднайти слабкі ворожі місця і прориватися з оточення на
Кременеччину, а головним чином - на Полісся.
24 квітня повстанська розвідка зустріла селян, які
втікали у ліс. Вони сповістили, що енкаведисти наступають, палять хати,
мордують людей. В цей час до вояків УПА приєднався ще великий відділ з
артилерією у німецьких шинелях (поліцаї та червоноармійці зі Східної України).
А вже за мить, десь о четвертій годині ранку, в лісі закипіло, як у котлі: кулі
розсікали повітря, рвалися снаряди, міни. Коли більшовики наблизилися за двісті
метрів до повстанців, командир куреня Олександр Степчук-"Сторчан"
(тут і загинув) скомандував: "Вогонь! За Україну, за її волю, бий
окупанта!" Вдарили міномети й чотири гармати. Енкаведисти почали панічно
втікати назад. Перегрупувавши сили й кинувши у бій танки та кавалерію, вони
знову пішли в бій. Згодом він перейшов у рукопашну різанину. Десь близько
одинадцятої години більшовики знайшли в лісі лише трупи. Але бій продовжувався
в іншому місці, яке навіть бомбили з літаків і атакували танками.
Повстанці поводилися несамовито, кидаючись під танки,
а наступи енкаведистів не припинялися, відтіснивши повстанців на Гурбівську
гору. Сюди червоні знову кинули усі сили. В ніч на 25 квітня кілька відділів
УПА прорвали оточення в районі села Буща, де з боями відступили на Полісся,
проходячи через Гощанський, Березнівський райони…
За різними даними, УПА втратило у цьому бою 400
солдатів (200 новомобілізованих), більше 300 потрапило у полон, з них сто
вояків енкаведистські садисти замордували того ж дня, поранених добили.
Більшовики втратили 800 чоловік і мали стільки ж поранених.
- Після бою місцевих селян заставили збирати по лісах
трупи. Червоноармійців звідси вивезли, а повстанців закопали у могили, -
розповідає житель села Будераж, вчитель історії Антон Бабич. - При совєтах люди
намагалися на могилах ставити хрести, але їх відразу прибирали. Лише в роки
незалежності у Гурбах вдалося зробити Пантеон Героїв. Коли освячували перший
хрест у 1991 році, на вшанування загиблих у цьому бою (а відбувається воно
щорічно на третій день Пасхи) з'їхалося з усієї України понад 12 тисяч народу!
У 2007 році провели перезахоронення останків. Окрім могил на Пантеоні, є ще дві
в інших місцях нашого лісу. На жаль, чимало кісток Гурбівське урочище ховає й
досі.
З ініціативи духовенства й громадськості Рівненщини
(до чого доклався й покійний Василь Червоній) на цьому місці почав діяти
Свято-Воскресенський монастир.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Коментарі
Дописати коментар