Під час
«Вітчизняної» безліч речей і явищ поряд з офіційною назвою отримали іншу –
народну, солдатську. Ці назви дуже влучно відображали правду життя.
1) На завершальному етапі «Вітчизняної війни»
радянські танкісти зіткнулися з ворожими кумулятивними гранатометами,
найвідомішим з яких виявився «фаустпатрон». У своїх спогадах ветерани
відзначали, що, досліджуючи зовні, здавалося б, цілий нерухомий танк, вони
знаходили невеликий отвір в броні, крізь який кумулятивний струмінь, як
струмінь автогену, спопеляла всередині екіпаж бойової машини. Така жахлива
смерть спіткала в останні дні війни тисячі радянських танкістів. Тому одним із
способів боротьби з кумулятивним пострілом стали спеціальні екрани, які в
похідних фронтових майстернях робили із сіток, ложок, металевих фрагментів.
Випалюючи цю перешкоду, «фаустпатрон» втрачав свою енергію і залишав на броні
тільки невелику обпалену дірку-яму, яку солдати називали «поцілунок відьми».
Погодьтеся, у цій назві є певна іронія і чорний гумор. У цілому під час
«Вітчизняної» безліч речей і явищ поряд з офіційною назвою отримали іншу –
народну, солдатську. Ці назви дуже влучно відображали правду життя.
2) Кращим зразком радянської стрілецької зброї
вважався пістолет-кулемет ППШ-41. Цей простий, невибагливий, з чудовими
бойовими якостями автомат бійці шанобливо називали «татусем». Загальновідомо,
що радянські солдати і партизани бажали оволодіти німецькими пістолетами-кулеметами
«шмайсерами», але це стереотип, нав'язаний кіношниками (до слова, тут величезна
помилка: насправді це був МР-40, тобто відомий конструктор Шмайсер до цього
«виробу» не мав ніякого відношення). Його з великим задоволенням
використовували в якості трофея солдати верхмата, так як «шмайсер» був набагато
кращий, ніж інші зразки німецької зброї.
3) «Звіробій» – саме таку назву отримала самохідна
артилерійська установка ІСУ-152. Ця потужна бойова машина з гарматою калібру 152 мм ефективно боролася з
німецькими танками «тигр» і «пантера». Звідси й народна назва – САУ.
4) Про «Катюшу», радянську реактивну систему залпового
вогню, відомо більше і, напевно, всім без винятку. Німці називали її
«сталінським органом». А ось німецький аналог – реактивний міномет – був
названий радянськими солдатами «Ванюшою». Хоча іноді через характерний звук
пострілів використовувалася інша назва – «ослик», «осел».
5) Невдалі зразки озброєння теж отримували свої назви
«з перчинкою». Так, деякий час військово-повітряні сили СРСР використовували
винищувачі ЛАГГ (назва за іменами конструкторів). Однак самі льотчики
розшифровували назву по-своєму: «Лакована гарантована труна» (російською
«Лакированный гарантированный гроб»). Тому й понині незграбну стару машинерію
дехто називає «лагом».
6) Ще одна бойова машина — легкий танк Т-60 — отримав
свій солдатський варіант назви: БМ-2, або «Братська могила для двох».
Зрозуміло, що танки з тонкою бронею, слабким озброєнням і екіпажем із двох
чоловік не викликали захвату у танкістів.
7) У німецькій і радянській арміях використовувалися
також гармати, які умовно називали «близнюками», «близнючками». Це були
артилерійські системи калібром 37
мм у німців і 45 мм – у наших. Чому саме «близнюками»? Та
тому, що на початку 1930-х років німецький ліцензійний варіант, тільки з
великим калібром, був узятий в Радянському Союзі за основу відомої
«сорокоп’ятки». «Сорокоп’ятки» відразу ж після перших боїв радянські солдати
нагородили невтішною назвою «смерть ворогу, кінець розрахунку». Німці не залишилися
в боргу, і свою гармату, теж за неефективність пострілу, обізвали «дворовим
молотком» або «калаталом», оскільки 37 мм можна було тільки постукати в броню Т-34
і при цьому нічого йому не пошкодити.
8) Потрапляючи до того чи іншого роду військ, солдати
розуміли всі реалії бойового життя, ставилися до нього об'єктивно і багато в
чому з чорним гумором. Льотчики штурмової авіації через великі людські втрати
називали себе «смертниками». Існувала практика: після десяти вдалих бойових
штурмів пілот міг отримати звання Героя Радянського Союзу. У той же час німці з
глибоким «піітітом» говорили про радянські літаки ІЛ-2. Вони їх називали не
інакше, як «чорна смерть».
9) Солдати, які служили у протитанковій артилерії, у
порівнянні з іншими отримували подвійне грошове забезпечення. Тому серед
артилеристів часто можна було почути: «Подвійний оклад, одна смерть».
День Перемоги все далі й далі від нас у часі. Для
багатьох джерелом інформації про події «Великої Вітчизняної» війни стає кіно і
телебачення. Коли дивишся кінокартини про війну, часом здається, що в багатьох
випадках режисери явно економили на військово-історичних консультантах. На
жаль, цей кіножанр перетворюється на частину масової культури, втрачаючи свої
історизм та об'єктивність. Особливо показовим у цьому плані є «Штрафбат». Можна
скласти цілий перелік «кіноляпів». Наприклад, штрафбат, на відміну від
штрафроти, комплектувався виключно з представників командного складу,
засуджених військовим трибуналом до різних строків покарання. Максимальний
строк перебування у штрафбаті був три місяці або «до першої крові». Кримінальні
«зеки» відправлялися в окремі штрафроти. Політичні засуджені не потрапляли на
фронт, тому що Сталін їм не довіряв. Командували штрафними підрозділами тільки
кадрові офіцери, які отримували додаткову оплату і подвійний стаж. Коли про
такі деталі кажуть історики, режисери відмахуються – мовляв, це ж деталі, а
головне –показати дух епохи, її сутність. Однак є відома аксіома про те, що
найцінніші в історії саме деталі. Про них і йшлося у замітці.
Ольга Зубко
Коментарі
Дописати коментар