(продовження, початок у «МЫ И БЕЗ УКРАИНЫ ПОБЕДИЛИ БЫ»(В.Путін) )
Все віддайте –
набутків і слав
пустоцвіт
(Навіть з
листям лавровим укупі)
Лиш душі не
продайте,
бо цей дефіцит
Ні по якому
блату не купиш.
(Олена Матушек)
Дуже складними були фронтові дороги Юрія Коваленка. Не
раз доводилося брати німецьких "язиків", ходити у розвідку,
виконувати доручення командуючого фронтом. Під час битви за Київ куля
розтрощила кістки на нозі.
Коваленко на Західний фронт вже не повернувся,
лікувався аж у Свердловську. Перекваліфікувався на льотчика, переганяв
американські "Дугласи", "Боїнги", "Кобри" з
Аляски до Комсомольська-на-Амурі, до Чити. Юрій Коваленко здійснив дев'ять
бойових вильотів під час війни з Японією. В останньому був збитий на висоті
шість тисяч метрів.
Після закінчення війни написав Сталіну листа із
проханням перевести на службу до Київського військового округу. У посланні
перераховував поранення, власні бойові ордени.
Відреагувати на листа було доручено Левові Мехлісу. У
резолюції зазначалося, що він неправильно розуміє поняття Батьківщини.
Відтак Юрія
Коваленка призначили командиром ескадрильї на станції Бада на Забайкаллі.
У дні
тридцятиріччя "жовтневої революції" бурятська інтелігенція зібралася
на Великий Хурал, який прийняв звернення до Сталіна, в якому йшлося про те, що
при створенні СРСР бурятів принизили. Хурал просив Сталіна через 25 років
виправити помилку і створити умови для виходу із СРСР, щоб приєднатися до
Монголії і утворити Бурят-Монгольську національну республіку.
І тут почалося.
З Москви до станції Бада прибув каральний загін. Юрій
Коваленко зустрівся з його командувачем підполковником і запитав, яке завдання
поставлено перед ними.
Той відповів:
- Усмирять бурятов.
На запитання, у чому полягає провина бурятів, почув
знайоме:
- Излишне болезненная любовь к своей нации. А такая любовь
враждебна коммунистической партии...
Однак буряти влаштували для загону в горах обвал. Усіх
карателів перебили. Тоді з Москви прибув другий ешелон, вже з танками. Але
буряти знову влаштували обвал і знищили 60 танків. У Москву полетіла телеграма
про невдачу. А звідти до командувача Далекосхідним військовим округом маршала
Родіона Малиновського прилетів помічник Сталіна генерал Поскрьобишев з наказом
завдати бомбових авіаударів по гірському хребту, спровокувати обвал і знищити
бурятську інтелігенцію, що зібралася на Великий Хурал, разом з їхнім храмом. За
наказом Малиновського командувач військово-повітряними силами округу
генерал-полковник Красковський викликає з Бади в Хабаровськ командира
ескадрильї Юрія Коваленка.
-
Слушай боевой приказ. Надо полететь и уничтожить банду бурятских националистов.
- Товарищ
командующий, надо бы приказ в письменном виде, — почав капітан Коваленко. —
Ведь, как я буду объяснять личному составу это боевое задание?
Втрутився в розмову Поскрьобишев:
- Это
задание партии.
- Я —
беспартийный, товарищ генерал.
Почувши це, Поскрьобишев закипів:
- Что
такое, командующий?! Вы здесь бюрократию развели! Вместо выполнения приказа —
волокита. Нам такие офицеры не нужны!
Коваленко повернувся в Баду, а його тут викликають у
політвідділ гарнізону. За столом — генерал-полковник Красковський і начальник
політуправління Далекосхідного військового округу генерал-лейтенант Бєлов.
- Мы,
товарищ Коваленко, готовили вас к присвоению очередного воинского звания —
майора. А как вы знаете, старшие офицеры должны вступать в партию, — почав
начальник політвідділу.
- А я не
собираюсь вступать в партию, — відрізав Коваленко.
- Почему?
- Не
готов, товарищ генерал-лейтенант.
На цьому розмова з Бєловим закінчилась. Красковський
попросив Коваленка залишитись з ним наодинці.
-
Капитан, надо выполнить приказ — загрузить по полной боевой бомбы и вывалить
груз на хребет.
- Я такого
приказа не читал, товарищ генерал-полковник, — почав гнути своє Юрій Коваленко.
- Давай
не будем. Об этом мы говорили в Хабаровске. Загружайся и ночью проведешь
бомбометание вслепую по ведущему. Кабины самолетов заклеить, подняться, сделать
десяток восьмерок, зайти на цель и выбросить груз. Потом
еще раз повторить. Причину бомбометаний объяснить следующим образом —
монгольскую границу перешли китайские банды.
Юрій Коваленко вислухав усю маячню і дав команду
пілотам ескадрильї готуватись до виконання "бойового завдання".
Під час заходу у зону бомбардування капітан відвів
ескадрилью на 20 км
вбік від гірського хребта і скинув смертоносний вантаж у тайгу. Почалася
пожежа. Літак-розвідник усе це відзняв на плівку. Вранці генерал Красковський
викликав Юрія Коваленка у штаб гарнізону, показав знімки і промовив:
- Твоя
военная карьера, капитан Коваленко, закончена. Удирай из армии подальше.
Юрія Коваленка було розжалувано з капітана до сержанта
і позбавлено офіцерських нагород. Після цього майже три роки він служив
авіамеханіком в Оренбурзькому військовому училищі.
В 1950 році – демобілізувався, повернувся до Києва і
вступив до інженерно-будівельного інституту на архітектурний факультет.
Переддипломну практику проходив на будівництві готелю «Україна» в Москві.
Пізніше (десь на початку 60-х) в підмосковному
закритому селищі відбулася зустріч Юрія
Коваленка з однополчанином, Героєм Радянського Союзу
(указ від 9.09.1957р, медаль 11108), льотчиком-випробувачем полковником авіації
А.К.Стариковим, учасником операції по знищенню бомбовими ударами Великого
Хуралу бурятів.
За зустріч випили, згадали минуле. Дружина Старикова
розплакалась: «Разве ты герой, как ты мог? Вот Юрка – герой, он знал, что
ставит крест на своей карьере, может и на своём будущем, но сбросить бомбы на
головы невинных людей не смог».
Так сумно закінчилася зустріч бойових друзів, росіянина – героя і
українця – двічі невизнаного героя.
Хвиля могутня у
зграї збиває
Тих, хто по
одному – тихше води…
Бути сміливим
не страшно у зграї,
Є заховатись за
кого завжди…
… Вовче
самотній, не зраджуй сумлінню,
Не забувай про
рубці на спині,
Чуєш – не вір в
колективне прозріння,
Істина завжди у
однині!
Зграя і милує,
і роздирає,
Сильних
ненавидить і слабаків,
Зграя ніколи в
свій клан не приймає
Гордих і мудрих
самотніх вовків.
Джерела: Надія Коваленко «НАОДИНЦІ ІЗ СОВІСТЮ»; http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=7053;
Олена Матушек,уривок з вірша «Самотній вовк».
(Підбірка і
редакція Володимира Степаненка)
Коментарі
Дописати коментар