Волинське прикордонне місто
Радзивилів (Радивилів) у ХІХ ст. знаходилося в тому місці, де, на іронічну
думку прозаїка і критика Жюля Жанена, проходив кордон з Китаєм, а в десяти
верстах на схід, у Бродах – закінчувалася Европа... [2]. Броди в першій
половині ХІХ ст. були другим за значенням містом у Галичині – після Львова. Про
значення Бродів того часу говорить факт, що Личаківське передмістя Львова до
70-х років ХІХ ст. називалося Бродівським. Присвоєння Бродам у 1779 р. статусу
вільного торгового міста сприяло його швидкому розвитку і легкому збагаченню
бродівських купців [6, 114]. Через місто в напрямку Радзивилова йшов головний
торговий шлях між Австрією та Росією. Юридично торговельні відносини між
сусідніми імперіями регламентували умови конвенцій 1815 і 1818 рр. [9, 47].
Однак – для захисту інтересів своїх купців за кордоном – Росія вимагала від
Австрії дозволу відкриття в Бродах російського консульства. Відень, враховуючи
те, що в Бродах уже було пруське консульство і необхідно було протистояти
контрабанді, в 1827 р. дозволив відкрити російську дипломатичну установу. Після
цього бродівські купці через своїх представників у Відні К.Краузе і Й.Берштайна
вимагали від столичної влади, щоб вона домагалася від уряду Росії дозволу
відкрити в Радзивилові австрійське консульство з такими ж правами, які мало
російське консульство в Бродах. Але влада, розглянувши вимоги купців,
проігнорували їх [9, 49-50].
8 вересня 1827 р. Президія губернського
управління у Львові визначила права і обов’язки російського консула в Бродах,
які регламентувалися австрійськими законами. Зокрема, було записано, що консул,
який перебував у вільному торговому місті або порту Австрії, не має жодних
особистих привілеїв і не користується дипломатичними правами. Крім того, він
платить податки, якщо має нерухомість і займається торгівлею або
підприємництвом, як і всі піддані Австрії [9, 50-51].
Першим російським консулом у Бродах був
колезький асесор І.Святський. Прикметно, що він мав дві каденції: виконував
обов’язки консула з 1827 р. по 1842 р. і повторно – в 1855 – 1858 рр. У
наступному, після призначення, році в дипломата помирає в Бродах дружина
Єлізавєта Васільєвна. Похована на Бродівському цвинтарі. На надгробному
пам’ятнику є таблиця з епітафією: «Здесь погребена Елизавета Васильевна
Святская, супруга Императорского Российского Консула в Бродах Колежского
Ассессора и Кавалера. Родилась в С.-Петербурге 6 сентября 1802. Скончалась в
Бродах 20 февраля 1828». До великої пожежі в Бродах 5 травня 1859 р., коли
згоріло більше половини міста, імператорське російське консульство перебувало в
лівому крилі так званого «П-подібного» дому [8, 96]. Ця будівля простояла до
кінця 1980-х років і було розібрана як аварійна. На відомій літографії К. Ауера
«Нова площа в Бродах» (инша назва – «Новий Ринок у Бродах») зображене ліве
крило вищеназваного будинку на східній стороні цієї площі [7, 45-48].
Однією з основних функцій консула в
Бродах була турбота про економічну безпеку держави. З цією метою він був зобов’язаний
відстежувати можливі переміщення по Росії осіб, яким він оформляв документи, і
попереджати инших чиновників про можливі антидержавні дії останніх. Бродівський
історик Дмитро Чобіт у Державному архіві Одеської області виявив документи
таємного листування І.Святського з начальником Одеського митного округу щодо
участі бродівських купців в операціях з фальшивими рублевими асигнаціями [4,
21-22].
Дипломатична служба І.Святського
супроводжувалася бюрократичною тяганиною та скаргами на нього з боку транзитних
пасажирів. Так, архівні документи 1840 – 1841 рр. містять листування між
російськими чиновниками і новими власниками Бродів – Млодецькими (підданими
Росії з простроченими паспортами). У 1834 р. голова Головного волинського суду
Ян Казімеж Млодецький (герба «Пулкозец») викупив у Францішека Станіслава
Потоцького (родової гілки Потоцьких «Срібна Пилява») бродівський маєток (м.
Броди з округою) за 6162296 злотих, до якого той втратив інтерес [9, 150-151].
Ян (Іван) Млодецький, маршалок шляхти в м. Дубні та Мальтійський кавалер, був
одружений на Дороті (Дарії) Потоцькій з родової гілки Потоцьких «Золота
Пилява». Її рідний брат Юзеф Францішек був активним учасником повстання в 1831
р. (маршалок тимчасового уряду), генералом і кавалером почесного ордена
«Virtuti Militari». У цьому родинному зв’язку і була, очевидно, причина, з якої
російська влада категорично відмовляли Млодецьким продовжити термін дії
паспортів для перебування за кордоном. При цьому шляхтичі були змушені давати в
Бродівському консульстві розписки про повернення в Росію. Особливо це
стосувалося дітей Млодецьких, оскільки за російськими законами молодь від 10 до
18 років зобов’язана була навчаться виключно у вітчизняних публічних закладах
або вдома під опікою батьків та опікунів тільки в Росії [1, арк.87-87зв,
96-112,123-124].
У 1842 р. губернатор Галичини Фердинанд
д’Есте зажадав від російської влади замінити консула І.Святського на Едуарда
Краузе, якому протегував великий князь Міхаіл. На відміну від І.Святського,
Е.Краузе був більш ввічливим у спілкуванні, про що пізніше згадував французький
письменник Оноре де Бальзак [2]. До призначення консулом у Броди, Е.Краузе
служив поштовим секретарем в Житомирі і здійснював цензуру кореспонденції.
У вересні 1847 р., під час святкування
євреями в Бродах єврейського Нового року, відбулася зустріч Е.Краузе з
Бальзаком у «Російському готелі», який знаходився у правому крилі вищезгаданого
«П-подібного» дому [8, 96]. У нотатках «Лист про Київ» письменник так
характеризує Е.Краузе: «Російський консул у Бродах виявився людиною надзвичайно
люб’язною, як майже всі російські чиновники за кордоном» [2]. Після спілкування
з Оноре де Бальзаком Краузе значно спростив паспортну процедуру і написав лист
начальнику російської митниці в Радзивилові Павлу Францовичу Гаккелю. Пізніше,
в 1848 р., Бальзак неодноразово згадував про Е.Краузе в листах до П.Гаккеля і
висловлював свою повагу до російського консула [5, 133-142]. Крім того,
письменник користувався послугами «чудового пана Краузе», коли треба було переслати
лист або посилку з Франції в Росію або навпаки [2]. Під час угорської революції
1848 – 1849 рр. Е.Краузе доповідав київському, подільському і волинському
генерал-губернатору Дмітрію Івановічу Бібікову про хід повстання і участь
російських військ у його придушенні. У 1855 р. Е. Краузе помер від холери і був
похований на Бродівському кладовищі (фото 5). На надмогильному пам’ятнику є
таблиця з епітафією: «На згадку про свого чоловіка Едуарда Біттера фон КРАУЗЕ
цісарс. рос. колегіального радника і консула в Бродах від безвтішної дружини
ЕМІЛІЇ та 4 осиротілих дітей освячений до будучої зустрічі 1855» (переклад з
нім. П. Кулінця) [3, 48].
Після смерті Краузе новим консулом
тимчасово призначили згаданого статського радника П. Гаккеля. Він закінчив військову
службу в чині полковника і був призначений у митне відомство: спочатку в
Архангельський округ, а з 1847 р. – в Радзивилівський. Після знайомства з
Бальзаком, П.Геккель вів з письменником листування. З опублікованих листів
можна дещо довідатися як про самого П. Геккеля, так і про його сім’ю [5,
133-142].
У 1855 р. на посаду російського консула в
Бродах повторно призначають І. Святського. Однак через три роки його
дипломатична кар’єра в Бродах закінчилася. 28 квітня 1858 р. у заїжджому дворі
Блоцького наклав на себе руки підданий Росії Владислав Леліва Словацький. У
передсмертному листі він написав, що сам себе позбавив життя і нікого в цьому
не звинувачує. Урядове розслідування виявило, що самогубець прибув до Бродів з
Бухареста і не зміг отримати в консульстві паспорт для повернення в Росію, яку
він покинув у 1855 р. після дуелі. Враховуючи численні скарги на І. Святського,
наприкінці 1858 р. російська влада відкликали дипломата в Петербурґ [6, 150].
Після його від’їзду консулом призначили колезького
асесора Андреаса Аккерманна. На дипломатичній службі в Бродах він перебував до
1861 р. Похований на Бродівському цвинтарі поруч з Е.Краузе. На надмогильному
пам’ятнику висічена епітафія: «ТУТ СПОЧИВАЄ В БОЗІ ЦІСАРСЬКИЙ РОСІЙСЬКИЙ КОНСУЛ
АНДРЕАС АККЕРМАНН НАР. В Ст. : ПЕТЕРБУРЗІ 24 БЕРЕЗНЯ 1810 ПОМЕР В БРОДАХ 17
ЛИСТОПАДА 1869» (переклади з нім. П. Кулінця) [3, 47].
Наступним консулом у Бродах був пан
Рахетте, який у 1862 р. вийшов на пенсію у зв’язку з хворобою. Останнім
російським консулом у Броди призначили колезького асесора Теодора Ебергарда.
Російські консули, як і инші дипломати, крім виконання своїх прямих обов’язків,
вели ще й агентурну діяльність – були «пильним оком» військової влади і уряду
Росії в Галичині. У 1863 р. Т. Ебердхард інформував військових начальників про
організацію підготовки волинської експедиції і місця переходу кордону
повстанцями генерала Юзефа Висоцького під час польського повстання в Російській
імперії [11, 10-11]. Після поразки повстанців у боях під Радивиловом 1 липня
1863 р., багатьом вдалося перейти кордон і знайти притулок у Бродах. Однак
більшість із них були поранені і від ран померли. На Бродівському цвинтарі над
братською могилою, в якій поховали шість загиблих повстанців, на зібрані
пожертви поставили пам’ятник (автор Бальтазар Потоцький) [12, 34-35]. Над
братською могилою в Радивилові пам’ятника не було, і її місце вже мало кому
відоме. Натомість могила російських військових, які брали участь у придушенні
виступу повстанців, збереглася. На ній стоїть високий чотиригранний обеліск з
відповідними написами.
У 1895 р. імператорська російське
консульство перевели до Львова, де воно неодноразово змінювало свою адресу.
Наприклад, на початку ХХ ст. ця дипломатична установа знаходилася за адресою:
вул. Ленартовича, 23 (тепер вул. І.Нечуя-Левицького). Консулом тоді був Микола
Данилов [13, ХХI-XXII]. У Львові російське консульство перебувало до початку
Першої світової війни. «Ілюстрований путівник по Галичині» Мечислава Орлович
1919 р. зазначає, ймовірно, останню адресу консульства – вул. Ясна, 8 (тепер
вул. М.Конопницької) [12, 54].
1. Центральний державний
історичний архів України у Києві (ЦДІА України у Києві). – Ф.442. – Оп.787а. –
Од.зб.91.
2.Бальзак О. де. Письмо про Киев.
(http://vivovoco.rsl.ru/vv/PAPERS/ECCE/BALZAC.htm).
3.Кулінець П. Німецькомовні
надписи ХІХ – поч. ХХ ст. на надгробних пам’ятниках бродівського міського
кладовища //Бродівщина – край на межі Галичини й Волині. Випуск 1. – Броди.
2008. – С.46-55.
4.Чобіт Д. Про брідську торгівлю
фальшивими російськими грішми // Бродівщина – край на межі Галичини й Волині.
Випуск 3. – Броди. 2010. – С.19-22.
5.Ящук Володимир. Радивилів. Краєзнавчі
матеріали. – Рівне: Волинські обереги, 2004. – 164 с.
6.Barąncz S. Wolne miasto
handlowe Brody. – Lwόw, 1865. – 198 s.
7.Galscyja w obazach: W 12
zeszytach. – Lwόw: Piotr Piller, s.a. (1837-1838). – 73 s.
8.Kuzmany B. Die Stadt Brody im
langen 19. Jahrhundert – Eine Misserfolgsgeschichte? (Universitдt Wien, 2008).
– 458 s.
9.Lutman T. Studja nad dziejami
handlu Brodόw w latach 1773 – 1880. – Lwόw,1937. – 364 s.
10.Orłowicz M. Ilustrowany
przewodnik po Galicyi. – Lwόw,1919. – 510 s. 11.Rawita-Gawroński Fr. Wyprawa
wołyńska. Epizod z roku 1863. – Warszawa,1914. – 43 s.
12.West F. W Brodach po powstaniu//
Brodzkie zeszyty biograficzne nr 3. – Wisła.2004. –S.34-38. 13.Jaworski Fr.
Przewodnik po Lwowie i Okolicy z Żόłkwią i Podhorcami. – Lwόw,1907. – 88s.
Володимир УЛЬЯНОВ, краєзнавець.
Коментарі
Дописати коментар