«Писати
про Карпатську Січ спомини – дуже тяжко, найбільш тому, що багацько було в ній
скритого, що часто не знати було, хто за який вчинок Січі був відповідальний.
Моє завдання облегшує та обставина, що я не пишу історії Карпатської України,
ні Карпатської Січі, а свої спомини – те, що я бачив, пережив, передумав.
- Де найбільше Української правди в Хусті? –
питав я не раз.
- Кажіть, пане професоре! – питали мене з
команди Січі.
- У бувших соціалістів її нема, вони ще
недавно служили іншим богам, не українським. Люди коло пана прем ‘єра старші,
виховані в мадярському дусі, їх українська правда ще скаламучена мадярською.
Найбільш української правди – в Січі.
- Браво, пане професоре, що хоч ви із
старших нас признаєте! – тішився один із комендантів Січі.
- Найбільше нашої, української, правди в
Січі, але ця правда ще молода, без досвіду, часто розперезана, бунтарська,
отаманська! – додав я.
…Молоді
з Карпатської Січі вносили в життя країни молоду, гарячу кров, новий розгін,
беззастережне бажання служити і вмерти за Україну. Коли що було героїчне в
історії Карпатської України, то це дала Карпатська Січ, і якщо в цій країні
будуть співати пісні, потайки перед мадярським жандармом, то це будуть пісні
про Карпатську Січ.
Це
молоде покоління лучило в собі синів із різних українських земель в одну
цілість, в одну громаду душ. Як сумно й не випав кінець Карпатської України,
молоде покоління змило своєю кров ‘ю, жертвою свого життя всю ганьбу, всі гріхи
всіх, здобуваючи здивуваннями подив у своїх і чужих.
«Що це
ви за народ, українці, що ваша молодь, як льви, б ‘ється за цей шматочок
землі?!» – питали в Хусті мадярські старшини, повернувшись з бою з січовиками.
З
політичних причин, від українського народу незалежних, віддано Карпатську
Україну в руки Мадярщини, але жертва, яку принесла молодь Карпатської Січі в
обороні цієї землі, збудила подив і змусила застановитися у тих, які її
віддали: «Чи не змарновано цього дару, цієї цінної молодої крови?!».
В
Карпатській Січі згуртувалося все, що було найкращого, найціннішого в
Карпатській Україні і суміжних українських землях. Крім місцевих, були тут і
галичани, що перейшли через гори, щоб тут служити Україні, а в разі потреби над
берегами Тиси й зложити свої голови. Були тут і давні українські емігранти, що
досі проживали в Празі, Відні чи в Берліні, – всі збіглися сюди до хоч і малої,
але своєї рідної землі.
Своїми
виступами молодь Карпатської Січі просвічувала народ, поширювача національну
свідомість, своєю смертю зробила ця молодь з різних українських земель землю цю
справді українською, зрошеною гарячою українською кров ‘ю…
Те, що
зробила Карпатська Січ, не зробив ніхто із старшого покоління, тому то й казав
я в Хусті й кажу нині, що найбільш нашої, української, правди було таки в
Карпатській Січі…».
Володимир
Бірчак, «Карпатська Україна. Спомини й переживання».
Святослав
Липовецький “Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
Джерело: http://bandera.lviv.ua/?p=3454
Коментарі
Дописати коментар