25
березня 2012 року, в неділю, півтора десятка дніпропетровців, переважно
представників різних громадських організацій, в рамках святкування
слов'янського Нового року, побували на острові Кодачок. Він знаходиться на Дніпрі
між селом Старі Кодаки Дніпропетровського району і житломасивом Придніпровськ
обласного центру.
До
другої половини 1980-х років сюди сторонніх не допускали. Причин було кілька.
Та чи не основним стало те, що на цьому острові ще у дохристиянський період
знаходилося святилище наших предків. Його залишки збереглися до наших днів.
Диктаторська ж система влади, відомо, грубо обмежувала пізнання власної історії
українцями.
На
великих каменях ще і сьогодні можна прочитати написи рунами (древнє письмо),
побачити сваргу (свастю) – символ першого творіння Сварога, яка означає життя,
сонце, еволюцію, навіть є зображення мамонтів. Правда, з часом в окремих місцях
написи і малюнки стали ледь помітними.
За
розповідями старожилів з 1932 по 1956 роки у невеликому гаю на острові
проводилися розстріли окупаційною (радянською) владою. Коли ж Україна проголосила Незалежність, дехто з
бізнесменів планував збудувати на Кодачку ресторан, але місцеві жителі
запротестували проти такого кощунства – аби приїжджі не веселилися на кістках
невинно знищених.
Щоб
нікого не допускати на острів, тут було встановлено зенітну батарею, і під
приводом «засекреченого» об'єкту міг бути розстріляний кожен, хто приближався
сюди, не кажучи вже про спробу потрапити на сам острів. Збереглося кілька
погребів – очевидно, порохових складів.
Змістовну
екскурсію по Кодачку провів осавул «Козацтва України» Олександр Верещагін. Його
предки, за родинними переказами, протягом 5 тисячоліть (!) були хранителями
цього святого місця. До Олександра часто приїжджають вчені не тільки з усієї
України, а й з далекого зарубіжжя – хто вивчає дохристиянський період в історії
України.
Острів
також пов'язаний із запорозьким козацтвом. Це було одне із місць перебування
характерників. Зберігся великий камінь, який до сих пір у народі називають
Сірковим. Він нагадує нащадкам запорожців про кошового-характерника Івана
Сірка. Біля каменя особлива енергетика. До речі, як іще і у деяких місцях. Це
відчувають усі, хто буває тут.
Характерники
від покоління до покоління передавали ведичні знання і бойове мистецтво волхвів
навіть після того, як князь Володимир та його послідовники «вогнем і мечем»
запровадили християнство на Русі-Україні. Добре відомо, що саме від Ведичної
віри наших предків «відбрунькувалися» у спрощеному і деформованому вигляді усі
релігії світу – індуїзм, пантеони богів Шумерії, Вавилону, Єгипту, Греції,
Риму, зороастризм, буддизм, іудаїзм, християнство, мусульманство, конфуціанство,
даосизм. Ведизм, який найбільш повно із первісних релігій дійшов до нас, є
поєднанням наукових знань того часу і міфології. Тому він цікавий і потрібний
для пізнання древньої історії, світогляду, психології наших предків та інших
аспектів.
Саме у
Ведизмі криється багато секретів психотерапії, які можна застосовувати і
сьогодні. Ними, наприклад, дуже вміло користувалися козацькі характерники, для
яких це було основною зброєю. На древніх знаннях побудовані і ряд бойових
козацьких мистецтв, які закодовані в багатьох українських танцях – гопаку,
метелиці, козачку, хресті, аркані, сварзі та інших, що активно відроджуються
останнім часом в Україні. Саме вони базуються на ведичних знаннях, а не на
спрощеному християнстві, яке виховує психологію раба. Це варто враховувати
всім, хто пропагує і хто займається бойовими мистецтвами – для досягнення
максимальних кінцевих результатів: адже відомо, що, роздвоєність світогляду –
наперед гарантована поразка.
Тож
Кодачок має ввійти в історію не лише Придніпров'я, а й України в цілому. Те, що
від нас постійно приховували, повинне стати надбанням української і світової
історії.
Борис
КОВТОНЮК
Джерело
+ Фото автора і Людмили КОВТОНЮК
Коментарі
Дописати коментар