Промова
виголошена 25 травня 1958 року над могилою
сл. пам.
полк. Євгена Коновальця в Роттердамі, Голляндія.
Степан
Бандера промовляє біля могили полк. Євгена Коновальця
Двадцять
років - це звичайно невеликий відтинок часу в житті народів. Звичайно - але не
це двадцятиріччя, яке лягло між теперішністю і трагічним травнем 1938 року. До
нього не можна прикладати звичайної міри часу. Воно виповнене такими подіями
історичного значення, що своєю вагою може рівнятися з цілими сторіччями інших
епох. І всесвітня історія запише цей період назрівання, ходу і наслідків Другої
світової війни, як один з важливіших. А вже в історії українського народу й
української землі це двадцятиріччя закарбувалося такими подіями і процесами,
далекосяглими перемінами і трагічними потрясеннями, що їх було б досить на долю
багатьох поколінь.
Цей власний
багатий і важкий зміст того порівняно недовгого часу творить неначе призму,
через яку можемо бачити події і постаті у далекій перспективі, не в сучасних, а
історичних пропорціях. Чимало справ і проблем, які двадцять років тому полонили
увагу народів, сьогодні виглядають дрібними і маловажними. Скільки відійшло у
безслідне забуття постатей, що в той час стояли в центрі публічної уваги? Але
ця перспектива часу, багата на великі події і зміни, не тільки зменшує і
нівелює картини. Вона теж відслонює і ставить на ввесь зріст такі постаті і
справи, які здобули собі тривале значення і вплив у житті народів.
І ось
стоїмо над могилою такого небуденного мужа, полковника Євгена Коновальця.
Двадцять літ проминуло, як у цій чужинній землі, далеко від батьківщини,
поховано тіло одного з найбільших синів України. Та всі бурхливі події, що
бурунами котилися через Землі України і не лишили незаторкненого навіть цієї,
здавалося б затишної голляндської країни, не змогли затопити, ні присипати
пилом забуття пам'яті про Євгена Коновальця. Вони немов підняли її на височінь,
неначе очистили довкола неї виднокруг, так що вона виступає ще монументальнішою,
ще світлішою на тлі нашої епохи.
Коли
замислимося над питанням: чому це так, чому той час не прислонив тінню цієї
постаті, приходимо до переконання, що це діється завдяки величі і вартості
життєвого чину полковника Коновальця, завершеного Його смертю борця.
Євген
Коновалець, комендант Корпусу Січових Стрільців — це одна з найбільших,
найсвітліших постатей у період будування і збройної оборони Української Держави
1917-20 років. Після знищення Української Держави і захоплення Земель України
ворожою військовою навалою. Він стає основоположником, організатором і
провідником націоналістичного, визвольного руху, оформленого найперше в
Українській Військовій Організації, а згодом в Організації Українських
Націоналістів, що продовжує Національно-визвольну боротьбу за державну
самостійність України революційними методами.
Змістом
усього життя славної пам'яті Євгена Коновальця було повне самопосвяти і
послідовне змагання за волю свого народу, за здійснення на українській землі, в
українській державі християнських засад, загальнолюдських і національних
ідеалів - волі, правди і справедливости. Невмирущість великої ідеї увіковічнює
й опромінює пам'ять покійного Полковника, бо Він зробив дуже багато для
закріплення і перемоги цієї ідеї.
Організація
Українських Націоналістів і ввесь національно-визвольний рух встоялися в
боротьбі з большевицькою Москвою й іншими наїзниками на Україну, закріпили й
поширили свої впливи в українському народі через те, що вірно й послідовно
йдуть шляхом Євгена Коновальця.
Він навчив
нас, як треба служити великій ідеї цілим життям. Визнаючи свої національні
ідеали, згідні з вічними Божими законами, та відкидаючи все незгідне з ними, що
накидає нам ворог, зокрема протихристиянський большевизм, український народ
мусить вести за це боротьбу за всяких обставин, а не тільки у пригожій
ситуації. Змагання за волю і правду, за Бога і за Батьківщину мусить бути
головним змістом життя поневоленого народу, а не тільки засобом, дорогою до
кращого життя в майбутньому, оскільки є вигляди на недалеке осягнення цієї
мети. Україна, з уваги на своє геополітичне розташування, може тільки власними
силами, власним змаганням здобути й втримати свою незалежність. При цьому вона
виконуватиме важливу місію ширшого значення і для інших народів, здійснюючи та
захищаючи універсальне гасло: «воля народам, воля людині!»
Большевицька
Москва добре оцінила незаступимість полковника Коновальця, як Провідника
українських національно-визвольних змагань, українського націоналістичного
руху. Вбиваючи Провідника, ворог сподівався не тільки обезголовити цей рух, але
цілком його знищити. Та знищити Організацію Українських Націоналістів, спинити
її боротьбу не вдалося большевикам навіть убивством її Вождя. Джерело її
живучости і сили лежить у всьому народі і з нього приходить постійне
відновлення і скріплення національно-визвольної боротьби та її дійових
чинників.
Та
передусім самому покійному Провідникові завдячуємо тим, що навіть після Його
трагічного загину ОУН не збилася зі свого шляху і віднайшла свою самостійницьку
пробоєвість у дальшому важливому і важкому періоді своєї діяльности. Полковник
Коновалець, як керманич революційної боротьби проти окупантів Українських
Земель, зокрема проти большевицької Москви, був так само висунений на ворожі
знищувальні дії, як борці підпілля, і завжди це враховував у своїй праці.
Особисто неустрашимий, він турбувався найбільше долею визвольного руху, якщо б
Його не стало в живих. Для того Він намагався якнайбільше своїх ідей, напрямних
і засад визвольної дії прищепити цілій Організації, всім її кадрам.
Майбутнього
розвитку світових подій і в зв'язку з ними умовин дальшої визвольної боротьби
не можна з певністю передбачити на далеку мету і через те годі визначити
відповідні конкретні пляни дії. Але те, що лише в тому напрямі можна було
зробити, те полковник Коновалець зробив, щоб приготовити ОУН до правильної дії
і боротьби в різних можливих ситуаціях.
Коли в 1941
році розгорілася між двома загарбницькими, тоталітарними імперіялізмами війна
на українській землі та за її посідання, тоді ОУН, пам'ятаючи висновки Євгена
Коновальця з ходу подій в 1917-1918 рр., дала почин і дійові рамки для
активного виступу української нації на історичній арені. Проголошенням віднови
Української Держави в червні 1941 року та будівництвом самостійного державного
життя засвідчено, що український народ в жадній ситуації не зрікається своїх
прав господаря на власній землі і тільки пошанування цих суверенних прав
України іншими народами і державами може бути платформою приязні з ними.
Коли
гітлеризм недвозначно виявив свої загарбницькі пляни і колоніальні методи
супроти України, тоді ОУН, не зважаючи на трагічність двофронтової боротьби,
перейшла до широких збройних діл, організуючи Українську Повстанську Армію.
Широка
збройно-політична боротьба проти гітлерівського знищування України та проти
поновленої большевицької займанщини, яку розгорнула ОУН-УПА в Другій світовій
війні та в перші повоєнні роки, становить найвище піднесення українських
визвольних змагань після 1917-20 років. Організаційно-політичні основи і
напрямні для того дав Організатор і Провідник націоналістичного руху полк.
Коновалець.
Найбільш
непригожі зовнішні обставини не дали змоги підняти повстання проти большевизму
і здобути державну незалежність України. Міжнародне становище допомогло Москві
кинути змобілізовані у війні армії на придушення визвольної боротьби України та
інших народів уярмлених большевизмом. Та ОУН-УПА не склала зброї і не припинила
продовжувати боротьбу, йдучи слідами славної пам'яті полковника Коновальця. Як
Він і інші провідники самостійницьких змагань з Головним Отаманом Симоном
Петлюрою у проводі, після заливу України ворожими окупаціями розпочали боротьбу
революційно-підпільними методами, так знову ОУН-УПА під проводом Романа
Шухевича-Чупринки перейшла з повстанської тактики на підпільну.
Визвольна
боротьба триває далі. Її незламність - це найповніша запорука прийдешньої
перемоги. Тепер цілий український народ захоплений націоналістичною ідеологією
самостійности України та послідовної боротьби з без-божницьким і протинароднім
большевизмом. Націоналістичний рух став всенароднім визвольним рухом. А в парі
з закоріненням його ідей в народі живе і все більше поширюється пам'ять про
його великого Провідника й Основоположника Євгена Коновальця. Даремні всі
большевицькі намагання осквернити й вирвати з душі народу цю велику славу, так
само, як не вдається ворогові знищити віри в Бога та інших національних
святощів.
Сьогодні,
як і раніше, можемо ствердити, що ворогові Бога, України і всього
свободолюбного людства не вдалося знищити ОУН і українського визвольного руху
вбивством його Основника й Провідника. Але одночасно усвідомлюємо собі, що це
величезна незаступима втрата, якої впродовж двадцяти літ понині не можемо
переболіти. Розвиток і боротьба ОУН були б пішли ще багато краще і дальше, якщо
б її далі очолював і нею кермував полковник Коновалець. Ворожа бомба вирвала
Його з визвольного змагання якраз напередодні того^періоду, в якому
самостійницький фронт найбільше потребував Його, досвідченого й незаступимого
політичного і військового керманича. Його героїчна смерть борця на найвищій і
найважливішій стійці скріпила ще більше діючу силу націоналістичної ідеї, віру
і завзяття українських націоналістів. Але втрати Його ніщо не вирівняє.
Коли стоїмо
над могилою Того, хто був у нашому спільному змаганні Перший, Найбільший,
Єдиний, - то жаль і біль проймають наші серця з такою ж невтишною гостротою, як
тоді, двадцять років тому, коли вперше, в різних обставинах і не одночасно, але
з однаковою грозою поразила нас страшна вістка про загин Полковника. І час,
який проминув від тієї пори ті проніс понад нами стільки великих і важких,
героїчних і трагічних подій, — не в силі заглушити цього жалю.
А проте і
цей жаль-біль не переходить у нас в одчай. Бс кріпить нас наша віра. Невичерпне
джерело сили наших душ -християнська віра в Бога, в Його справедливість і
безмежна доброту, віра в безсмертність людської душі - дає нам певність що наш
невіджалуваний Провідник приймає участь у новому вищому й незнищимому житті. З
цієї самої віри черпаєм переконання про нерозривний зв'язок Його й інших
полягли борців за волю з нашими дальшими визвольними змаганнями. Цей зв'язок
полягає не тільки на їхньому вкладі у визвольну справу за життя, але
продовжується далі в інший, містичний спосіб. Розділені кордоном смерти, але
з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови - живі та померлі можуть собі взаємно
помагати перед Богом і через Бога.
У двадцяті
роковини смерти Євгена Коновальця прибули до міста Його загину сотні синів і
дочок українського народу, щоб на могилі цього Великого Українського Патріота,
Борця і Провідника скласти вінки та вшанувати Його світлу пам'ять. Прибулі — це
немов делегація від цілої нації, яка зберігає пам'ять про свого Великого Сина в
найбільшій пошані. Наші поминки, молитви і вінки висловлюють найщиріші почуття
всіх вірних дітей України, а зокрема всіх активних борців і страдників за цю
ідею, для якої жив і за яку поліг полковник Коновалець. Хоч тільки мала частина
українських патріотів має змогу спільно вшанувати двадцяту річницю Його смерти,
а багато навіть не знає цієї дати, одначе всі віддають найкращий поклін Його
пам'яті вірністю Його ідеї. І кожний з нас добре завершить вшанування Його
пам'яті, коли до молитви за вічне щастя Його душі додасть обітницю над Його
могилою: іти Його слідами, все життя працювати щиро для добра України і
боротися до загину за її волю. Щоб перемога великої ідеї і правди навіки
закріпила пам'ять і славу їх Великого Борця-Подвижника Євгена Коновальця.
Коментарі
Дописати коментар