27 листопада 1942 р. в полі між
Чортковом і Старою Ягільницею (Тернопільська обл.) гестапівці розстріляли 52
українці (більшість з яких становили члени ОУН(б).
Цю страту здійснили в помсту за
те, що 21 листопада референт пропаганди Проводу ОУН(б) Дмитро Маївський
застрелив у Львові штурмшарфюрера СС Герхарда Шарффа і тяжко поранив іншого
офіцера кримінальної поліції з Бранденбурга.
А.Базалінський в пам’ять про
страчених написав вірш:
Нас постріляли німці в сорок другому.
Тепер тут ні могили, ні
хреста,
Притулок наш останній не
означено,
Буряк щорік над нами
вироста.
Ми ніби є, і нас нема
неначе.
Ви хочете дізнатися, хто
ми?
Ми ті, що в душах ваших
даленіємо,
Невольники Чортківської
тюрми
Із вулиці Скорботи і
Надії.
Вціліли ми за влади
москаля,
Усе ж не врятувались від
наруги ми -
Півсотні на ягільницьких
полях
Нас потріляли німці в
сорок другому.
Півста мужчин через
півсотні літ
Ми глиною безпам’ятства
оточені,
Але ми є! Шукайте нас!
Знайдіть!
Печальні ж бо зближаються
урочини:
Поставте нам біля гостинця
хрест
Для згадки, для молитви,
для освячення.
Убитий, для живих Христос
воскрес,
А ви живі воскресніть
задля страчених.
Того ж таки 27 листопада 1942 р. німецькі
окупанти розстріляли 27(28) націоналістів – в’язнів тюрми на вул. Лонцького у
помсту за убивство членом Проводу ОУН(б) Дмитром Маївським штурмшарфюрера СС
Герхарда Шарффа 21 листопада 1942 р. у Львові.
Для залякування населення,
окупанти зігнали на місце страти місцевих мешканців. Один із підпільників
ОУН(б) теж став свідком цієї жахливої екзекуції:
ПРИЛЮДНІ РОЗСТРІЛИ У
ЛЬВОВІВ
У зв’язку з арештами, які в той
час переводило гестапо, дуже голосною була подія, що відбулася в другій
половині листопада 1942 р. на вулиці Жулінського у сьомому нумері у Львові. У
тій кам’яниці жив якиїсь час підпільник “Спартак” (Микола Гошовський). З огляду
на конспірацію, він перейшов жити в
інше помешкання. Про цю адресу, на
Жулінського, гестапо довідалось від Ю. Кравчука і зробило в тій кам’яниці
засідку на членів ОУН. Дмитро Маївський – “Тарас”, член Бюра Проводу ОУН,
приїхав з Києва до Львова, і не сподіваючись засідки, пішов на Жулінського.
Увійшовши вечором у напівтемний
коридор кам’яниці, Маївський несподівано побачив перед собою гестапівця з
пістолею в руках, який наказав Маївському піднятися сходами на перший поверх до
кімнати, в якій вже було кілька заарештованих підпільників під дбайливим
доглядом двох, високої ранги, гестапівців.
Маївський, скориставшись темр’явою,
видобув з-під пояса револьвер і при вході до кімнати вистрілив у гестапівця, що
сидів за столом, а потім у того, що ішов за ним, а сам вискочив через вікно в
город. Гестапівці, які були на постах недалеко кам’яниці, коли почули постріли
і побачили чоловіка, що втікає, почали стріляти за ним, але без успіху.
Маївському вдалось вирватись з кільця гестапо, хоча й з подіравленим німецькими
кулями животом.
Від куль Маївського загинув
високий гестапівський чин з Берліну, а один був тяжко поранений. Убивство
берлінського гестапівця викликало шалену лють серед німецьких окупантів,
особливо серед гестапівців.
У зв’язку з цим німецький режим
застосовує спосіб масової відповідальности – “сто – за одного”. Берлінська
Централя Гестапо наказує львівській команді негайно цей закон перевести в
життя. І вже 27-го листопада гестапо почало виконувати наказ.
До цього часу всіх в’язнів
львівської в’язниці, яких засуджували до страти, гестапівці возили на Янівський
пісок – і там розстрілювали. Після подій на Жулінського із сотні закладників,
заарештованих до страти, гестапо вибрало одинадцять, привезли їх на Стрілецьку
Площу – і там прилюдно розстріляли.
Аби надати тій події широкого
розголосу і нагнати ще більшого жаху на населення, гестапо зігнало тисячі людей
на місце страти, щоб вони бачили, як німці вміють карати. Погнали на місце
страти і мене: я ще й сьогодні бачу ту жахливу картину, що, немов мара, стоїть
перед моїми очима. Щоб люди не залишали місця, де мала відбутися екзекуція,
гестапо забльокувало вулиці Краківську, Краківську Площу, Жовківську та інші:
там стояли жандарми з автоматами.
Непроглядний натовп народу
оточував місце страти. Загони жандармерії зганяли все більше нових глядачів з
близьких і далеких вулиць та міських площ. Люди надходили як духи, хитаючись
від подуву якоїсь невидимої сили, неначе боялися своєї тіні. Від незнаного досі
й нечуваною жаху, товпа стогнала.
Нарешті жандарми із залізними
бляхами на грудях розділюють товпу на дві частини і серединою, під охороною
гестапівців з готовими до стрілу автоматами, пройшли із зв’язаними руками
жертви німецького насильства. Обличчя у них були поорані терпінням, але ішли
вони твердо і спокійно, мов степові орли з гордо піднятими головами, неначе
поверталися з переможної битви.
Несподівано тисячі уст зашепотіли
молитву. Смертники, з’єднані духово молитвою з натовпом, ішли мов не на страту,
а на суд, на якому не судженими, але суддями справедливости їм бути. Нарешті
почалося: “в імені фюрера засуджується до страти”.
Товпа затремтіла і побачила, як
підводилися автомати, як із холодних цівок вилітали співучі птахи смерти, як
востаннє прощаючись поглядами з натовпом, ти,
із спалених гаряччю вуст пролунали в простір слова “СЛАВА УКРАЇНІ!”
На брук упало одинадцять невинних
жертв. Для певности, старший офіцер, мабуть головний кат, із власної пістолі,
стріляє кожній жертві в голову, аби, боронь Боже, хтось із них не встав.
Вистрілявши всі набої, цей садист спокійно і холоднокровно виймає порожній
магазинок з пістолі, закладає новий і продовжує стріляти.
Дмитро Куп’як “Спогади
нерозстріляного”
Зворотній бік листівки ОУН(б) з
повідомленням про розстріляних українців 27.11.1942 р.
Повідомлення в журналі “Ідея і Чин” про німецькі репресії проти ОУН
Коментарі
Дописати коментар