Львівські погроми літа 1941-го року. Свідчення очевидців. Кінохроніка.


Свідок львівських погромів К. Паньківський, який влітку 1941 р. працював у міському аптечному управлінні Львова, подає ще детальну інформацію: “Вже починаючи з 1 липня, містом пройшли з ініціативи німецького війська антижидівські ексцеси.


Під претекстом, що жиди поголовно або комуністи, або вислужники большевиків, німецькі військові частини притягали їх до порядкування занедбаних десятиденним бомбардуванням вулиць та передовсім до викопування та перевоження убитих у в’язницях.
Трупи євреїв у дворі тюрми “Бригідки”. На звороті фото є напис “Bluthof Lemberg”, тобто “Кривавий двір Львів”

Зміна влади завжди виносить на поверхню злочинні елементи. Так воно було й у Львові. Міське шумовиння використало нагоду та приєдналося до цієї акції. В тих перших днях усе те проходило безкарно. Щоб зрозуміти, як вулиця оцінювала політичне положення, вистачить згадати, що те шумовиння, майже без винятку польське, грабуючи та побиваючи жидів, почіпляло собі блакитно-жовті відзнаки та намагалося говорити по-українськи. Я зустрічався особисто з тими справами, бо вуличники нападали на наших жидівських, а то й нежидівських співробітників”. Аналогічні свідчення можемо почерпнути з офіційних німецьких документів. Так, у телеграмі представника Міністерства закордонних справ (МЗС) при командуванні 17-ї армії Пфляйдерера до Інформаційного відділу МЗС у Берліні про вступ Вермахту до Львова зазначалося: “Прибув учора до Львова, коли у східних передмістях ще тривали бої. Населення щойно з’явилось на вулицях, вітало із захопленням і захватом німецьких солдатів. На вулицях численні члени українських організацій із жовто-блакитними відзнаками, частина також зі зброєю… Тепер є гострі виступи населення проти євреїв”. Подібно в донесенні Головного управління безпеки рейху в Берліні про більшовицький терор у Львові та Галичині від 16 липня
Єврей лежить на вулиці. На передньому плані повз іде німецький солдат. На задньому плані – присутні затуляють носи й роти носовичками, щоб захиститися від запаху трупів в’язнів, знищених НКВД у тюрмі “Бригідки”. Фото надане Девідом Лі Престоном

1941 р. згадувалося: “У Львові населення зігнало до купи, знущаючись, коло 1000 євреїв та доставило їх у в’язницю ГПУ, захоплену Вермахтом… Поліція безпеки зігнала до купи близько 7000 євреїв та розстріляла частину з них у відплату за нелюдські діяння”. Отже, документи свідчать, що у Львові розпочався спровокований нацистами погром, під час якого й траплялися факти викидання маленьких дітей з вікон і вішання людей на балконах, про які так полюбляли згадувати радянські дослідники, спритно приписуючи ці злочини батальйону “Нахтігаль”.

Жоден же свідок у 1945–1946 рр. не називав військовими злочинцями всіх бійців куреня “Нахтігаль” чи зв’язкового офіцера Т. Оберлендера. Подібної точки зору про непричетність абсолютної більшості “нахтігалівців” до військових злочинів у Львові дотримувались у своїх працях і об’єктивні польські автори. Крім того, у радянських документах, які стосувалися розслідування воєнних злочинів на території Львівської області, військовими злочинцями вважаються зовсім не українці. Так, у доповідній записці на ім’я М.Хрущова “Про звірства та руйнації заподіяні німецько-фашистськими окупантами у Львівській області” підкреслюється: “Руками своїх покірних слуг – польських націоналістів – німецькі окупанти шляхом залякування і знущань вбили депутата Верховної Ради – доктора Панчишина. Доля багатьох інших ще не встановлена”

Разюча зміна відбулася після прес-конференції східнонімецького професора А.Нордена* 24 жовтня 1959 р. в Східному Берліні. Норден звинуватив Т.Оберлендера в тому, що він наказав нищити поляків і євреїв у Львові влітку 1941 р. З цього моменту розпочалась активна робота зі збору матеріалів і свідчень, які б дозволили обґрунтувати тезу про причетність “Нахтігалю” та Оберлендера до нацистських злочинів у Львові. Цією справою зайнявся Комітет німецької єдності, що базувався в НДР. Усі докази зібрали блискавично швидко – протягом листопада 1959 р., набралося їх лише дев’ятнадцять.

При перегляді даних обвинувачувальних матеріалів в очі впадає одна деталь – свідків шукали по всьому світі, тільки не у Львові, де “Нахтігаль” з Оберлендером мали чинити свої “злочини”. З усіх знайдених свідків лише троє до війни були корінними мешканцями Львова, – усі інші опинилися в місті випадково, тимчасово, проїздом тощо. Але ж у 1959 р. у Львові жило чимало людей, які пам’ятали 1941 р. і могли надати посильну допомогу слідству. Єдиним логічним поясненням цього факту може бути тільки побоювання перед тим, що львівські свідки пригадали б і тисячі трупів знайдених по тюрмах міста після відходу Червоної армії, поставивши, відтак, поряд з нацистами й більшовицьких злочинців. Усі зібрані “документи”, “свідчення”, “спогади” і таке інше були опубліковані в книжці “Правда про Оберлендера”. Дивним, однак, лишається той факт, що про “злочини” згадали через 18 років після їхнього скоєння і через 14 років після їх розслідування компетентними органами, хоча, як виявилося, вся компрометуюча інформація “лежала” майже на поверхні й була зібрана не професійними слідчими, а аматорами за один місяць. Ще більший подив викликає невелика кількість свідчень, хоча стверджується, ніби “Нахтігаль” чинив погроми в день на очах тисяч людей.

Іван Патриляк “Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках ” (ст 335-338)

Німецька кінохроніка подій у Львові:


Коментарі