Приблизно з початку XVI ст. серед
козаків, особливо серед січовиків-запорожців, у великій шані стає побратимство.
Кожен козак, нехтуючи небезпекою,
намагався захопити у полон заможного турка або татарина, щоб при нагоді
виміняти його на свого земляка, який знаходився у неволі. Визволений бранець
ставав названим братом, тобто побратимом. Вони разом співали козацькі пісні та
веселилися.
Іноді ставало так, що січовики
викуповували товаришів, віддаючи
бусурманам усе, що вдалося зібрати за багато років. Бувало, що у козака було
кілька побратимів.
Зв'язок між побратимами був дуже
міцний. Кожний вважав своїм обов'язком турбуватися за долю названого брата.
Народні оповідання донесли до
нашого часу багато свідчень про те, як побратими, не вагаючись, віддавали своє
життя один за одного. Якщо хтось з побратимів потрапляв у полон, козак, який
залишився на волі, робив усе можливе, аби повернути його. Траплялось, що, не
маючи можливості викупити або обміняти побратима, вільний сам йшов на каторгу
замість нього.
Кожний бусурманин радо
погоджувався на такий обмін. Бо корисніше було мати свіжого дужого чоловіка
замість кволого, знесиленого невільницьким життям та працею бранця.
Бувало й таке, що визволений
побратим, поживши кілька років вільним життям на Січі, знову вертався в неволю,
щоб там заступити свого вірного товариша.
На знак побратимства запорожці
обмінювалися хрестами і все в них ставало спільним. У походах вони, бувало, не
з'їдять один без одного шматка хліба, а в боях завжди билися поруч. Якщо ж
одного з побратимів зрадливо вбивали, то інший завжди намагався помститися за
нього.
Побратимство надавало запорожцям
великої сили.
Це одна з таємничих причин
непереможності й сили козаків й того, що ворогу завжди було важко захоплювати
січовиків у полон.
Коментарі
Дописати коментар