"Розкрилася земля і
показалося пекло" - заголосила одна жінка, побачивши відкриті масові
могили у Вінниці. Бо й справді в цих масових могилах невинних жертв
большевицького терору показалося пекло, якого раніше не могла б собі уявити
навіть найбуйніша людська фантазія...
З утечею від ще недавніх
нацистських камрадів "доблесної" червоної армії з України населення
Вінниці щораз упертіше почало висловлювати свої страшні здогади відносно
"заборонених зон". Німецької окупаційної влади спочатку ніхто не мав
охоти втаємничувати в ці справи. Бо й навіщо? Всі знали, що й нацисти не ліпші.
Люди говорили, що між Берліном і Москвою тільки та різниця, що в Москві зимою
холодніше. З приходом німців змінився тільки окупант, але ні в чому не
змінилася практика. Це проявлялося майже в усіх ділянках життя, від повного
свавілля поліції починаючи, а на системі влади кінчаючи. Позмінювано назви, але
зміст залишився той самий. За большевиків рішальною владою в усіх справах було
НКВД, а за німців ґестапо. Інтересно, що у Вінниці, як і в багатьох інших
містах України, ґестапо з-правила розташувалось в будинках, що в них раніше
"працювало" НКВД. Все залишалося по-давньому, тільки замість
червоного прапору із серпом і молотом вивішувано такий же червоний прапор з
поломаним чорним хрестом в білому колі. Це була єдина зміна. До речі, навіть
багато-хто з персоналу НКВД зразу ж переходив на службу Ґестапо. У Вінниці, під
час розкопин масових могил большевицького терору, в будинку НКВД вже
хазяйнувало ґестапо і, правдоподібно, копало масові могили в іншому місці.
Тільки жертви завжди були ті самі - українці.
Як відкрито масові могили у
Вінниці та як прийшло до їхніх розкопин?
З різних джерел про це по-різному
інформували. Згідно з твердженням місцевого населення, навесні 1943-го року,
24-го травня, "хтось щось" викопував у парку і натрапив на перегнилий
труп із шматками напівзотлілого одягу. Той "хтось", що знайшов трупа,
перелякався і чимшвидше повідомив місцеву поліцію. Тоді вже з доручення поліції
почалися дальші пошукування. Незабаром знайдено ще одного трупа, опісля ще
одного і ще одного. Справою зайнялися місцеві цивільні власті і започаткували
систематичні розкопини під керівництвом двох місцевих лікарів: д-ра Дорошенка,
судового лікаря у Вінниці, та замешкалого тоді у Вінниці д-ра Малініна, колишнього
професора Краснодарського університету.
Очевидно, що справою зацікавились
німецькі окупаційні власті, і вони, після того, як розкопано дві масові могили
та видобуто з них понад 200 трупів, склали окрему судово-лікарську комісію, що
перебрала нагляд і керівництво над дальшими розкопинами. Запрошено також
міжнародну комісію з невтральних країн та закордонних кореспондентів, між яких
попав і автор цього репортажу.
Вістка про жахливе відкриття у
Вінниці блискавкою рознеслася по всій Україні, і до Вінниці з усіх-усюд почали
поспішати люди в надії, що їм пощастить знайти бодай якусь відповідь на те, де
поділася дорога особа, забрана свого часу большевицьким "чорним
ворогом" і - згідно з повідомленням - засуджена на заслання "в далекі
табори без права листування".
РОЗКОПИНИ І ПОХОРОНИ
Розкопини, як уже згадано,
переводили карні в'язні місцевої тюрми під наглядом і вказівками комісїі. Ще й
сьогодні, десятки років пізніше, шкіра терпне на згадку про те неймовірно
жахливе видовище. Із землі викопувано дослівно гори перегнилих трупів,
розкладано їх рядами на землі для можливої ідентифікації та переведення
судово-медичного обслідування і опісля знову хоронено в братських могилах уже з
участю духовенства та в присутності мас народу.
Похоронами видобутих з масових
могил українських жертв комуно-московського голокосту у Вінниці відав померлий
в 1985-му році в Чікаґо тодішній єпископ Вінницький, Преосв. Григорій. Про його
ролю в цих похоронах та взагалі в пошануванні і збереженні пам'яті цих жертв
згадує коротко О. Куленко у своїй статті "Єпископ Вінницький",
надрукованій в скрентонській "Народній Волі" 11-го липня 1985. У
статті м.і. сказано:
"Зі всіх титулів та етапів
життя митрополита Григорія найдовше у людській пам'яті збережеться зв'язаний із
його іменем та його діяльністю короткотривалий період єпископа Вінницького під
час останньої світової війни.
Доля судила йому не лише
відновлювати знищене большевиками життя у надзвичайно важких умовах нової і не
менше жорстокої ворожої окупації, але й стати свідком та керівником похоронних
відправ над могилами багатотисячних жертв сталінських розстрілів - Єжовщина
1937-1938 років...
Розпочаті літом 1943 року розкопи
протягом короткого часу виявили страхітливі видовища довжелезних рядів трупів
із зв'язаними за спиною руками й слідами тортур та пострілів у потилицю. Вістка
про новий Катинь швидко розійшлася по країні. Не зважаючи на всі труднощі
воєнного часу та проблеми комунікації, із різних сторін прибували до Вінниці
тисячні маси українців у намаганні серед трупів, розвішаної одежі, збережених
речей та документів відшукати своїх рідних - батьків, синів, дочок.
Біля десяти тисяч трупів замучених
було вийнято із пекельних ям і похоронено знову у братських могилах. Свідком
цієї великої національної трагедії та жалобних похоронних відправ був єпископ
Григорій.
Його слова на 19-му з черги
похороні закатованих жертв:
"Дорогі Браття і Сестри!
Сьогодні ми вже дев'ятнадцятий раз зібралися на це сумне прощання, на це
жахливе видовище, щоб піднести нашу спільну молитву за душі найкращих синів і
дочок України, яких найбільший людожер світу в найжорстокіший спосіб знищив і
кинув у ці пекельні ями.
Перед нами зараз лежать 960 святих
мученицьких останків, приготованих до похоронів. А погляньте на ці довжелезні
братські могили! У цих могилах уже спочиває 8479 достойних синів та дочок
України, яких ми вийняли із тих пекельних ям і за християнським похоронним
чином поклали в ці почесні братські могили... А скільки таких ям по широких
степах і лісах Сибіру, Соловків і Колими?!..
Ми, дорогі мої, мали намір
побудувати на цих святих могилах величавий храм-пам'ятник у подарунок спочилим.
Дякуючи щедрій руці нашого народу, вже зібрано більше, ніж потрібно для цієї
споруди. Але, як видно, не судиться нам цього виконати. Одначе, вірмо, що
прийде час, коли тут буде стояти храм на честь усіх святих мучеників і в ньому
будуть день і ніч возноситись молитви до Бога за їхні праведні душі.
Із наближенням зими та фронту
припинились розкопки масових могил міста Вінниці. Над братськими могилами
багатотисячних жертв немає й до сьогодні найменшої помітки, хреста чи
пам'ятника..."
Не зважаючи на всі дезинфекційні
заходи, не тільки на місцях розкопин, але й в широкій околиці розносився
нестерпний труп'ячий сопух.
В'язні, розкопуючи могили,
насамперед знімали верстви зогнилого одягу, що ними були прикриті трупи, і
розвішували його на перетягнених між деревами мотузах і дротах. Люди підходили
і пробували пізнати між цим одягом знайомі речі: вишиту сорочку чи якусь іншу
характеристичну частину одягу. З часом, цей одяг, зокрема той, що ще зберігся в
сяко-тако можливому стані, почав зникати. Живий - як кажуть - живе думає. -
Ночами почали красти білизну, сорочки, штани, випирали і чистили їх, а опісля
продавали на базарі. Тоді на деревах поприбивано перестороги, що "за
крадіж речей з місця розкопин судитиме надзвичайний суд і винних очікуватиме
найтяжча кара". Після того речі все ще зникали, але вже в меншій
кількості.
Видобування трупів з могил було
жахливіше від жахливого. Перші верстви трупів, що в більшості могил лежали в
повному безладді, робітники-в'язні подавали з рук до рук і складали на траві в
безпосередній віддалі. Рівночасно обшукувано кишені одягу за документами та
речами, що могли б допомогти в ідентифікації. Тільки в деяких випадках ці
обшуки давали результат. Дальші верстви трупів треба було витягати наверх при
допомозі мотузів. Роблено це в такий спосіб: двоє робітників зверху спускали
мотуз в могилу, робітники в могилі клали на той мотуз навпоперек трупа, і тоді
його витягали. Траплялося, що труп розвалювався або відлетіла йому голова чи
інша частина тіла.
Поміж рядами трупів та поміж
розвішаним одягом блукали, як примари, гуртами й одинцем люди, шукаючи
посмертноі вістки від рідних. Часто траплялося, що над трупом чи над шматком
одягу розносився проймаючий душу грозою крик розпачу. Це хтось з відвідувачів
пізнав небіжчика або знайшов якийсь знак по ньому серед одягу. Ті, що втратили
рідних і мали причини сподіватись, що вони тут серед трупів, з виразом
неймовірного болю схилялися над кожним трупом і в обтягненому почорнілою шкірою
черепі намагапись пізнати дороге їм лице.
Найтрагічніший образ творили трупи
жінок, що в більшості були цілком голі. Добрі душі бодай по смерті прикривали
їх сором якоюсь старою лахою. Траплялося, що хтось із відвідувачів зривав у
траві скромну польову квітку і клав на груди цих мучениць і мучеників, що їх
тисячами видобували зі сирої землі. А люди стояли над могилами, тихо шептали
молитви, обтирали сльози, і тільки час від часу з чийогось здавленого спазмами
жалю й болю горла виривався страшний проклін катам. Справді бо: розкрилася
земля і показалося пекло!
ВИСЛІДИ РОЗКОПИН І СЛІДСТВА
Висліди розкопин і слідства,
проведених з активною участю і в співдії з місцевим та позамісцевим населенням
і численними свідками та фаховими лікарсько-судовими спеціялістами, дали
відносно точний образ того неймовірного совєтського злочину народовбивства.
Кінцеві підсумки розкопин і доходжень зібрано в кількох публікаціях, які без
сумніву говорять самі за себе. За ними, як і з власних спостережень, подаємо
цей загальний огляд.
МІСЦЯ РОЗКОПИН
Як уже згадано, масові могили у
Вінниці знайдено в трьох місцях: в овочевому саді, на старому цвинтарі і в так
званому "парку культури і відпочинку". Перші масові могили розкрито в
саду в Долинках, на західньому передмісті Вінниці, у віддалі приблизно двох
миль від середини міста, по правому, північному, боці Літинського шосе.
Загальна поверхня саду становила 60 х 1,000 метрів нерівної,
зарослої травою землі, засадженої старими, овочевими деревами. Між ними росли
також молодші кущі. Взимі 1937-1938 цю площу зайняло управління ҐПУ-НКВД і
обвело її приблизно три метри заввишки парканом, що цілком закривав це місце
від очей прохожих. Офіційно було пущено вістку, що за тим парканом відбуваються
військові вправи, і для замилення очей влаштовано навіть фіктивну стрільницю із
землі.
На цьому місці в південному куті
знайдено яму з негашеним вапном. Після того, як взимі 1942-43 року місцеве
населення порозтягало дошки з паркану, в саду можна було побачити невеликі
заглиблення в землі. Вперті поголоски серед населення й опісля випадкове
знайдення кількох трупів привело до систематичних розкопин. У цьому саду
відкрито 34 ями і з них видобуто 5,644 трупи. В одній ямі були тільки
документи, в другій тільки черевики, а в третій тільки одяг. Величина
поодиноких ям становила 2.5 х 3 до 2.8 х 5 метрів .
Тільки в сімох могилах кількість
трупів була менша ста. У 20 могилах кількість трупів виносила 100 до 200, а
найбільша кількість трупів в одній могилі виносила 284.
Усі могили були прикриті зверху
приблизно два метри завгрубшки верствою землі, під якою, за виїмком трьох
могил, була ще верства одягу. Всі ями-могили були цілком зрівняні зі землею.
Ще під час розкопин могил у цьому
місці, за вказівками місцевого населення, відкрито їх також в двох інших
місцях, на старому цвинтарі та в "парку культури і відпочинку".
Старий цвинтар, розташований також
по лівому боці Літинського шосе за яких 600 метрів від центру
міста, був - як і сад - в 1937-38 рр. обведений робітниками НКВД високим
парканом. В деяких місцях був там ще на зріст людини живопліт. Скрізь видно
було сліди старих гробів, що позападались в землю. Після очищення терену від
кущів, скрізь видно було квадратові западини в землі глибиною на 10-15 сантиметрів .
Прокопавши ці місця на два метри
вглиб, натрапляли насамперед на верству одягу і під ними на трупи. Тут знайдено
42 могили і з них видобуто 2,405 трупів. Кількість трупів у кожній могилі
хиталася між 50 та 147. Тільки в трьох випадках було їх менше. 26 могил можна
було пізнати по заглибинах у землі, всі інші були зрівняні з землею, а деякі
були ще замасковані звичайними гробами. В одному випадку масову могилу знайдено
під гробом давніше померлого і з парадою похованого комісара НКВД. Дивний
символ!
Могили на цьому місці були менші,
ніж в саду. Їх поверхня становила від 1 х 2 до 2.5 х 4.5 метра. Глибина цих
могил також була менша - від 3 до 3.5 метра. Положення могил на цьому місці вже
не було в такому порядку, як на першому, і самі могили, з огляду на піскувату
землю, вже не мали такої рівної форми, як в саду.
Незабаром після того, як відкрито
масові могили на старому цвинтарі, знайдено їх також у безпосередній віддалі,
бо тільки через Літинське шосе, у "парку культури і відпочинку". Їх
відкрито на донесення та за вказівками колишнього сторожа того парку. У парку
росло багато дубів та молодих кущів, а земля була вкрита травою. Своєю
північно-східньою частиною прилягав він безпосередньо до в'язниці НКВД. На
цьому місці можна було вже тільки з трудом розпізнати чотирикутні заглиблини в
землі. Вияснювали це тим, що від часу, коли там влаштовано парк, землю
вирівнювано частіше. На частині землі в парку вже під час війни почали садити й
сіяти городину.
На цьому місці відкрито всіх 13
масових могил із загальною кількістю 1,383 трупи. Кількість трупів у поодиноких
могилах становила від 33 до 144. Над двома могилами був майданчик для танців, а
над одною був влаштований "кабінет сміху". Кати подбали зробити так,
щоб люди танцювали й сміялись на трупах своїх земляків, своїх рідних.
Відкриті могили в цьому парку
відповідали меншим могилам в саді та виносили пересічно 2.5 х 3 метри проверхні. Подібно,
як і в попередніх випадках, під двометровою верствою землі була ще верства
одягів і під нею трупи. Глибина могил майже в усіх випадках виносила три метри.
ПОЛОЖЕННЯ І СТАН ВИДОБУТИХ ОДЯГІВ
І ТРУПІВ
Як уже згадано, одяги і трупи
лежали в масових могилах без будь-якого порядку. Значить, їх скидувано, можна б
сказати, комітьголовою. Тільки частина одягів була ще сяко-тако збережена,
більшість прогнила. В деяких випадках одяг був спалений і стверджено, що в
деяких випадках запалення викликали вкинені в могилу ще при закопувані запалені
сірники чи не згашені недокурки. В інших випадках були припущення самозапалення
від хемічних процесів в могилах.
Добування трупів натрапляло ще на
ряд інших комплікацій і труднощів. В численних могилах, головно в саді, між
верствою одягів і трупів була ще верства негашеного вапна. Ним, правдоподібно,
посипувано трупів під час закопування, щоб вбити труп'ячий сопух, як тіла
почнуть розкладатись. Після кількох років у землі, вапно і верхні трупи були
збиті в одну суцільну масу. Також в інших могилах, що не були засипані вапном,
добування трупів не було легке. Як згадано, трупи в більшості були скинені в
ями коміть головою і там вони лежали в найбільшому безпорядку, взаємно
сплетені. В додатку, під власним тягарем та під тягарем двометрової верстви
землі, вони сильно збилися докупи. Їх можна було добувати тільки дуже дбайливо,
щоб не завдати їм ще штучних пошкоджень. Тільки в одній великій могилі на
першому місці розкопок, у саді, трупи були зложені рядом у великому порядку. Що
заставило катів до того порядку, важко було здогадатись. Можливо, що це була
перша могила і тоді вони ще не мали комітьголовної "системи".
ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТРУПІВ
Як уже згадано, всі видобуті трупи
чоловіків мали зв'язані назад руки, часом у двох місцях. Деякі мали також
зв'язані ноги. Всі вони були зодягнені в типові совєтсько-українські одяги, що
їх носять у тій околиці. В основному, чоловічі трупи мали на собі сорочку,
штани і піджак. Деякі мали ще підштанки і камізельку. На 196 видобутих жіночих
трупів, 49 були цілком нагі. Всі вони, згідно з твердженнями лікарської
комісії, були в молодому віці, подібно як і більшість жіночих трупів, що були зодягнені
тільки в сорочки. Це насувало страшний висновок, потверджений також зізнаннями
свідків, що всі ці жінки, перед їх убивством, ще були зганьблені катами. Тільки
трупи кількох старших жінок були зодягнені. В протилежності до чоловічих
трупів, жіночі тільки в кількох випадках мали зв'язані руки.
Ствердження ідентичности трупів
нормальним порядком було неможливе, бож годі було пізнати їх, скажімо - з
виразу лиця. Тому зверталося окрему увагу на будь-які аномалії тіла, головно на
ампутації кінчин. Такі відкриття проголошувано в місцевій пресі і так пощастило
встановити тотожність 15 трупів. Окрему увагу зверталося також на зуби та їх
уклад, чи штучні зуби. Проте, це не давало будь-яких вислідів, бо в той час у
Вінниці не було ні одного з тих зубних лікарів, що ординували там раніше. Не
було також ніякої можливости встановляти ідентичність трупів по волоссю, бо тут
наступили всілякі зміни внаслідок хемічних процесів в могилах. Найбільше трупів
зідентифіковано по одягу та по знайдених документах.
Рівночасно із спробами встановити
ідентичність трупів, лікарська комісія докладала всіх зусиль, щоб встановити їх
вік, бо це могло послужити ключем у медичних і судових обслідуваннях.
Застосовуючи модерні медично-судові методи, вік можна було встановити досить точно
з тільки деякими відхиленнями. В таких випадках важливу ролю грали власне зуби,
бо вік людини можна пізнати не так по кількості збережених зубів, як по самих
здорових зубах. В деяких випадках роблено відповідні висновки по укладі шкіри
на лиці, по вухах та на підставі відповідної аналізи цілого трупа. На цій
підставі встановлено, що люди, трупи, яких знайдено в усіх могилах на всіх
трьох місцях розкопок та які під цим оглядом можна було прослідити, поділялися
за віком на такі катеґорії:
У віці між 20 і 30 років було 638;
У віці між 30 і 40 років було
4,976;
У віці понад 40 років було 1,366.
Віку інших навіть приблизно не
можна було встановити. Виходить, що жертвами большевицького народовбивства у
Вінниці впали головно чоловіки у віці між 30 і 40-им роком життя.
ПРИЧИНИ СМЕРТИ
Усі видобуті трупи виказували
виразні знаки від пострілу кулі, зі засади від пострілу в потилицю. Тільки в
кількох випадках цього не можна було ствердити з уваги на пошкодження трупа під
час видобування. В більшості труп'ячих голів знайдено і самі кулі. Також у
більшості випадків стверджено більше ніж один постріл. У багатьох випадках їх
було два, три і більше. Два постріли стверджено в 6,360 випадках, три діри від
куль було в 78 черепах, а два трупи мали аж чотири знаки від пострілу. Інші
мали по одному пострілові або кількість тих пострілів не можна було встановити.
Деяка кількість трупів мала ще розторощені черепи твердим предметом,
правдоподібно прикладом пістолі. Крім пострілів в потилицю, деякі трупи мали ще
додаткові постріли в чоло або в бік голови. Відповідна кількість трупів мала
ще, крім куль у потилиці, сильно, бо аж в горло закнебльовані уста, а ще інші
мали петлі на шиї.
Лікарська комісія з досить великою
докладністю встановила сам постріл. Стверджено, що не всі постріли були
смертельні, головно ті, що не зачіпили мозку. Багато стрілів могли тільки
спричинити повний параліч, але не смерть і навіть не відбирали жертві
свідомости. З цього, виходило б, здавали собі справу кати, бо в поодиноких
випадках добивали жертву сильними ударами в голову. Розторощення черепів
ударами стверджено в 395 випадках. Але дальші обслідування дозволяли на
оправдані припущення, що деяка кількість жертв була похована живцем. Про це
свідчить факт, що в горлах і навіть у кишках деяких трупів знайдено землю, яку
вони без сумніву їли вже тоді, як їх разом з іншими присипано в масових
могилах.
КУЛІ І ПОСТРІЛИ
Як це звичайно в судово-лікарських
обслідуваннях водиться, у Вінниці приділено багато уваги знайденим в черепах
трупів та на місцях розкопин кулям і характерові пострілів. Як уже згадано,
багато куль знайдено в черепах трупів і хоча ці кулі були в більшості здеформовані
зударом з черепом, то на підставі їх ваги та помірів пробитих ними дір в черпах
встановлено, що кати користувались ручною автоматичною зброєю малого калібру.
Всі кулі були в діаметрі менші ніж шість міліметрів. Деякі кулі, мабуть тому,
що порох мав малу вибухову силу або через хибний постріл, застрягали в шиї під
шкірою, навіть не дійшовши до кости. В таких випадках вони зберегли свою
ориґінальну форму і вагою відповідали здеформованим кулям. Діяметр цих куль
виносив 5.6 міліметра, довжина 1.2 сантиметра а вага 2.50 грама. На місцях
розкопин, у могилах та між одягами тільки в кількох випадках знайдено гільзи,
але тільки в одному випадку, після відчищення, можна було на дні гільзи
відчитати знак "Т 33". Майже повна відсутність патронів свідчила, що
жертви не розстрілювано на тому самому місці, де їх поховано, за деякими тільки
виїмками.
Важливою справою було встановлення
віддалення, з якого віддавано стріли в потилицю жертв. Під цим оглядом на
відповідні висновки дозволяли сліди від стрілу при вході кулі в тіло. Очевидно,
що довге перебування трупів в землі ці обслідування утруднювало, але в багатьох
випадках таки стверджено виразні сліди від спалення, як на шкірі, так і на
одягах, що виразно вказувало на те, що постріли були віддані з безпосередньої
віддалі. В деяких випадках можна було ствердити, що зброя була приложена жертві
до самої голови.
СПОСІБ І МІСЦЕ РОЗСТРІЛІВ
Обслідування трупів знавцями поза
всяким сумнівом виявило, що розстріли переводила "вправна рука" і що
їх, за деякими виїмками, доконувано не на місці розкопин, над ямою чи в самій
ямі.
З деякими тільки відхиленнями встановлено
два основні методи розстрілів. У першому випадку жертві пускали кулю в потилицю
в скісному напрямі вгору, з виразним розрахунком, що куля має пробити малий
мозок. В другому випадку жертві вистрілювали кулю в шию з розрахунком на
пробиття т.зв. атласу, що також неминуче спричиняє смерть. В обидвох випадках
застосовувано точно розроблену систему. Зміна техніки розстрілу була
подиктована, правдоподібно, пробійною силою вживаної вогнепальної зброї.
При обслідуванні виникло також
питання, в якій позиції розстілювано жертви. Сліди пострілів та напрям лету
куль вказували, що всіх розстрілювано в стоячій позиції. Постріл у потилицю в
скісному напрямі чола міг бути відданий тільки в такій позиції. Малі відхилення
в напрямах пострілів залежали, мабуть, від висоти ката і жертви. Багато трупів
мали додаткові постріли в тім'я, в чоло або у вилицю. На підставі цих пострілів
комісія ствердила, що кати часто добивали свої жертви, придержуючи їх у похилій
позиції, або тоді, як вони вже хитались від першого чи другого пострілу. В
інших випадках, як це вже згадувано, жертві розторощувано череп рукояттю
нагана.
Коли мова про місце розстрілів, то
висновки комісії і зізнання свідків цілком покривалися в тому, що всі ці
тисячні жертви, лише за деякими виїмками, не були розстрілювані на тому самому
місці, де їх поховано. На це вказувала відсутність гільз від набоїв на тих
місцях. Деяка кількість знайдених гільз та деякі трупи на верствах одягу, що
ним була прикрита маса трупів в могилах, свідчили про те, що лише кілька осіб
розстріляно на місці масових могил. Це були, мабуть, ті, які допомагали при
закопуванні трупів. Виникали припущення, що один чи два відповідальних комісари
НКВД розстрілювали вкінці навіть тих менших катів, які самі розстрілювали
в'язнів. В такий спосіб обмежувано до мінімуму число можливих свідків злочину і
зменшувано небезпеку, що злочин може бути виявлений.
Зізнання свідків та перевірка
можливостей потверджували припущення, що жертви в головній масі були
розстріляні на подвір'ї будинку НКВД. На підставі фактів, доходжень та зізнань
свідків комісія могла з досить великою точністю відтворити подробиці того у
мирному часі безприкладного в історії народовбивства.
В'ЯЗАННЯ РУК І ЗАТИКАННЯ РОТА
Перегнилі трупи вже самі собою
справляють жахливе враження, але у Вінниці воно переходило всякі межі, коли
перед очима глядачів лежали тисячі трупів з пов'язаними ззаду руками і в
багатьох випадках із затичками в роті. Тільки жіночі трупи - також не всі - не
мали пов'язаних рук. В'язання рук виявляло не абияку "техніку":
мотузка міцно охоплювала кістки на обох руках, внаслідок чого у деяких трупів
зап'ястки повідпадали. На тих трупах можна було ствердити, що таке в'язання
справляло жертвам великий біль.
Для в'язання рук вжито в усіх
випадках фабричноі мотузки з конопляного волокна 608 міліметрів у
діяметрі та 1.20 - 1.30 метра довжини. Сама техніка в'язання рук була така:
руки жертви викручувано назад долонями в різні сторони, тоді зв'язувано в
зап'ястках подвійною обвідкою і обидва кінці мотуза, один зверху, а другий
знизу, ще раз перетягувано між руками і сильно зв'язувано, так що кожна рука
була в окремій петлі. Визволити руки з такої петлї було неможливо.
У поодиноких випадках видобуті з
масових могил трупи мали пов'язані руки також в ліктях. До цього вживалося
такої самої мотузки, тільки довшої. В таких випадках посторонком обведено
обидві руки разом, опісля ще кожну зокрема і зв'язувано вузлом. Причин такого
подвійного в'язання рук жертвам не встановлено.
Крім зв'язуваних рук, 24 трупи
мали ще зв'язані ноги. При цьому також вжито тої самої мотузки, що при в'язанні
рук. Ноги були зв'язані вище кісток і на такий самий лад, як руки в ліктях. З
того зроблено висновок, що ноги зв'язували жертвам ще перед тим, як виводили їх
на місце розстрілу, бо жертва могла ще ступати малими кроками. Ноги зв'язувано
виключно молодим чоловікам, мабуть, для того, щоб вони не пробували втікати.
На кількох трупах виявлено
зроблену з такої мотузки петлю на шиї. Петлі були досить сильно затягнені, з
одним вистаючим кінцем, але це, видно, не було причиною смерти, бо трупи мали
ще сліди від пострілів у потилицю. Кілька трупів ще мали з хустини або полотна
затичку в роті. Ці жертви мали також сліди куль в потилиці, отже насувалося
оправдане припущення, що їх перед смертю тортурували, закриваючи рота, щоб
заглушити крики болю.
ЧАС ЗЛОЧИНУ
Не зважаючи на знайдені при трупах
документи та на зізнання багатьох свідків, на підставі яких можна було з досить
великою точністю встановити час поповнення того жахливого злочину
народовбивства, судово-лікарська комісія ще й зі свого боку намагалася визначити
цей час на підставі стану трупів та ряду інших ознак. Встановити час
перебування трупів у землі дозволяли також засаджені на місцях масових могил
кущі. З їх коріння та галузок можна було встановити, чи виросли вони з насіння,
чи були засаджені, а якщо були засаджені, то в якому віці і як довго там росли.
Все це разом поза всяким сумнівом дозволяло прийти до висновку, що злочин
народовбивства у Вінниці доконано головно в 1938-му році, хоча розстріли могли
початися ще в 1937-му році.
Переслухання і свідчення рідних та
знайомих зідентифікованих жертв виявили, що всі вони були заарештовані органами
НКВД в роках 1937 і 1938. Часто вже через кілька днів після арешту НКВД
інформувало, що заарештованого "ворога народу" засуджено на заслання
в далекі табори на десять років без права листування.
Точний час заарештування деяких
жертв можна було встановити на підставі знайдених документів, головно
протоколів переведених аґентами НКВД домашніх трусів. Під час трусу аґенти
виготовляли протокол у двох примірниках, один з яких вручали заарештованому, а
другий зберігали в урядових актах. Знайдені протоколи цілком покривалися із
зізнаннями свідків. Від часу арешту свідки вже ніколи не бачили своїх рідних і
також нічого від них чи про них не чули, за виїмком "вияснення" НКВД
про "заслання в далекі табори", що фактично означало кулю в потилицю.
Саме в той час, згідно із зізнанням свідків, почалися у Вінниці таємні нічні
транспорти з будинку НКВД у "заборонені зони", в яких опісля знайдено
масові могили.
МІСЦЕ І ПОДРОБИЦІ ВБИВСТВА
Як уже згадано, документи,
зізнання свідків та ряд інших факторів дозволяли зробити безсумнівний висновок,
що розстріли жертв відбувалися на подвір'ї будинку НКВД, в його частині,
оточеній ґаражами. Перед одним із тих ґаражів було місце для миття автомашин, і
на ньому можна було негайно змивати сліди крови. Під час розстрілів постійно
гуділи мотори приготованих для перевозу трупів кількох вантажних автомашин,
отже гук моторів заглушував постріли з малокаліберної вогнепальної зброї. Але
знайшлися свідки, які припадково чули поодинокі постріли.
Проте, не виключене, що деякі
вбивства доконано в кімнатах будинку НКВД. На таке припущення дозволяли
зізнання свідків про страшні тортури, яким піддавали заарештованих під час
допитів, як також факт, що багато відкопаних жіночих трупів були цілком голі
або тільки в сорочках. Отже, цих заарештованих жінок, очевидно, роздягали,
насилували і опісля вбивали в кімнатах НКВД.
На підставі свідчень та логічних
висновків можна було при розкопинах масових могил відтворити приблизно також
образ довершування злочину вбивства.
Призначені на розстріл жертви
викликували з тюремних камер під позірною причиною вивозу "в далекі
табори". В'язні забирали свої речі, якщо такі хто мав, і виходили, не
знаючи, що їх ведуть на смерть. Вивівши з тюремних камер, їх або на коридорах
в'язниці, або в окремих приміщеннях зв'язували. Опісля по одному чи по кілька
виводили на подвір'я, де вже гуділи мотори вантажних автомашин. Під гук моторів
в'язнів одного за одним розстрілювали. Якщо одної кулі не вистачало, жертву
добивали другою чи третьою. Коли жертва падала на землю і ще виявляла ознак
життя, кат розторощував їй череп сильним ударом по голові. Вбиті жертви, що ще
стікали кров'ю, одну за одною кидали на автомашину. Тоді скидали на них їхню
мізерію - одяг і білизну, що їх вони брали зі собою "в далекі
табори". В "забороненій зоні" трупи скидали в приготовані ями,
після чого довірені НКВД вбивали і кидали в ті самі ями тих, які їх копали та
перевозили трупи, і вже самі присипали ями землею. Те, що в знайдених на
першому місці розкопин трьох ямах були лише одяг, взуття і документи,
вияснюється тим, що ці речі належали вбитим жертвам, але їх їм відбирали при
вступі до в'язниці і переховували у в'язничних магазинах. Цих речей треба було
позбутися разом з людьми, щоб не викликали підозрінь серед невтаємниченого
в'язничого персоналу.
ВИКОНАВЦІ ЗЛОЧИНУ
Усі встановлені факти, знахідки і
зізнання свідків дають безсумнівний доказ, що злочин народовбивства у Вінниці
був поповнений органами НКВД - Народного Комісаріяту Внутрішніх Справ. На це
вказують такі вже згадані факти:
1. Знайдені у масових могилах у
Вінниці жертви були заарештовані аґентами НКВД в 1937 і 1938 роках.
2. Усіх заарештованих
відставлювано до приміщеної в будинку НКВД у Вінниці в'язниці та до відділу
НКВД у місцевій міській тюрмі.
3. Деякий час після арешту органи
НКВД давали рідним арештованих "вияснення", що їх уже вивезено у
"віддалені табори без права листування".
4. В поодиноких випадках в НКВД
недвозначно натякали рідним заарештованих - як це потвердили зізнання, - що
вони уже в цьому житті їх ніколи не побачать.
5. В той самий час, коли
відбувалися масові арешти і органи НКВД говорили про заслання до
"віддалених таборів", у Вінниці створено "заборонені зони",
що були під постійною охороною НКВД.
6. Знайдені на місцях розкопин та
при трупах убитих документи про переведені органами НКВД домашні труси
відповідають датами виключно часові заарештувань.
МОТИВИ ЗЛОЧИНУ
Що могло бути мотивом цього
страшного злочину народовбивства у Вінниці? Як це з усією певністю виявило
слідство, вбиті не мали за собою жадної провини, кримінальної чи політичної, і
їхні рідні ніколи не могли здати собі справи завіщо їх заарештовано і
замордовано. Єдиним виясненням, що його давали органи НКВД при арешті, було
твердження, що заарештований - "ворог народу", але де, чим, коли і як
ця "ворожість" проявилася, ніколи ніхто нічого не казав. У більшості
випадків арештування відбувалися взагалі без будь-яких причин, за будь-яку
дрібницю чи на фіктивне обвинувачення. Як виходило із знайдених документів,
дехто із заарештованих був, мовляв, відповідальний за захворіння коня в
колгоспі, інший без дозволу змінив місце праці, ще іншого обвинувачувано, що
він продавав на базарі зіпсуті продукти і подібні безглуздя. В багатьох
випадках причиною арешту була - як виходило з документів - знайдена під час трусу
поштова карточка від рідних з Польщі, Америки чи іншої закордонної країни.
Із зізнань свідків виходило, що
арешти дуже часто відбувалися на звичайні, навіть анонімові доноси. Такі доноси
в совєтській системі часто робилось вже із надією, що можна буде дістати
мешкання заарештованого. Між знайденими жертвами у Вінниці було багато таких, що
втратили життя за свої релігійні переконання. Між трупами зідентифіковано
чотирьох священиків, а на підставі знайдених документів встановлено, що їх там
було щонайменше 30. У самій тільки місцевості Калинівка заарештовано в 1938-му
році 17 колишніх священиків, що тоді працювали лісорубами. Одного з них
зідентифіковано між трупами у Вінниці, отже можна було мати оправдане
підозріння, що там убито і всіх інших. Про велике число убитих у Вінниці
священиків і людей арештованих за релігійні переконання свідчив факт, що в
масових могилах знайдено багато церковних речей - хрестиків, церковно-служебних
книг, навіть священичих риз. Згідно із свідченнями, в одному тільки селі Лосна,
Улянівського району, заарештовано 19 осіб за приналежність до таємної парафії.
Деяких з них знайдено опісля в масових могилах у Вінниці.
Слідство і знахідки не могли
встановити ані одного випадку, що в будь-якій культурній країні міг би бути не
то що причиною вироку смерти, але й навіть поліційного допиту. Також факт, що
всі ці жертви були вбиті потайки і потайки поховані, свідчить, що енкаведисти
не могли жадній із них "пришити" будь-якої вини, за яку можна було б
судити і карати смертю.
НАРОДОВБИВСТВО ПРОДОВЖУЄТЬСЯ
Що сталося з могилами і людьми у
Вінниці після повороту большевиків уже на початку 1944-го року?
Час і обставини підготови цієї
брошури не давали нагоди основно перевірити цю справу. Очевидно, що намарно
було б шукати будь-якого знаку того божевільного голокосту у самій Вінниці. Та
й не багато залишилося ще в живих активних свідків розкопок у 1943-му році.
Але, майбутній дослідник того злочину напевно знайде ще багато всіляких
додаткових документів, які допоможуть накреслити повний його образ.
Коли ж мова про те, що сталося з
могилами і людьми у Вінниці після повороту большевиків у 1944-му році, то на цю
тему подибуємо одну записку у "Свободі" з 12-го липня 1950-го року.
Джерело тієї вістки не подане, але "Свобода" в тому часі мала свого
секретного кореспондента за залізною завісою і не є виключене, що це від нього
одержано цю інформацію, не подаючи - із зрозумілих причин - її джерела. Отже, у
згаданому повідомленні, надрукованому під заголовком "Масові могили у
Вінниці знову заповнені українськими жертвами большевицького
народовбивства", м.і. сказано:
Що сталося з могилами і людьми у
Вінниці після повороту большевиків? Про це є тепер автентичні і провірені
конфронтацією зізнання наочних свідків. На їх підставі стверджується
безсумнівно, що опорожнені в 1943 році масові могили у Вінниці знову начиняні
українськими трупами, новими жертвами большевицького народовбивства. Зізнання
очевидців стверджують такий факт:
Дня 20-го березня 1944-го р.
совєтська армія знову зайняла місто Вінницю. 23-го березня того ж року
оголошено, що всі мешканці міста мають перейти спеціяльну перевірку і мають
прибути з пашпортами до міського парку. Зібралося кілька тисяч переляканих
людей. Було чимало заплаканих жінок, що передчували нове лихо. Нарешті
під'їхало авто і в ньому кілька чоловіків у формі МВД. Комісар Рапапорт,
показуючи на порожні ями, що залишилися після видобуття з них тисячів трупів
розстріляних в 1937-1938 рр., запитав: "Що тут сталося?" Нарід
мовчав. Рапапорт запитав вдруге: "Мовчите, зрадники батьківщини!
Розповідайте прислужники німецької пропаґанди, хто з вас находив тут своїх
родичів?" Таких сміливих, хто зразу наразився б на смертельну небезпеку,
не знайшлося. Тоді комісар наказав війську оточити натовп і сам від'їхав до
міста. Цілий день люди провели у молитві і в страшному напруженні, очікуючи
нового лиха. Перед вечером комісар нарешті повернувся з довгим списком. Він
викликав по прізвищам здебільшого жінок. Біля сто душ вийшли на той виклик. Ці
нещасні, що колись відшукували тут в цих ямах своїх рідних і близьких, тепер
самі стали на краю могил. Комісар викликав загін автоматчиків і подав команду:
"По ворогах революцїі і зрадниках батьківщини - вогонь!" Люди,
обливаючися кров'ю, падали в страшенні ями, що стали вдруге могилами нещасних
українських жертв нового совєтського народовбивства. Тих, що залишились, під
вартою і баґнетами погнали проти ночі по Літинському шляху: "Маєте на
фронті спокутувати свою провину перед батьківщиною" - промовив комісар.
Більшість з тих вінничан загинули майже без зброї під німецьким винищуючим
вогнем біля Держані, Летичева, Межибожа і Кам'янця Подільського.
З ПЕРСПЕКТИВИ ЧАСУ
Уже сповнилося чотири десятки
років з того часу, як у Вінниці за словами народу "розкрилася земля і
показалося пекло" комуномосковського голокосту над українським народом і
добігає вже півсторіччя з того часу, як той злочин поповнено. Очевидно, що
Вінниця далеко не єдиний символ тієї страшної доби, на якій дві
тоталітарно-диктаторські системи - московський комунізм і німецький нацизм -
витиснули ганебне тавро народовбивства. Німецько-нацистські злочини розкрив і
удокументував назавжди Міжнародний Суд в Нюрберґу. Деякі із безчисленних
злочинів комуністичної системи, поповнених за диктатури Сталіна, затаврували
його ж таки "соратники" і опрічники після його смерти.
Але чому всі мовчать про Вінницю?
Чому тепер, по довгих роках після тих страшних злочинів, міжнародне ЮНЕСКО
відзначає роковини надхненника тих злочинів, кривавого Леніна, як
"великого гуманіста"? Як і чим пояснити факт, що з представниками тієї
системи, яка вчинила і відповідальна за народовбивство, що його Вінниця є
тільки малою частиною, сьогодні засідають разом в міжнародних установах,
переговорюють, братаються навіть ті у Ватикані і не тільки самі - як це вимовно
сказав Патріярх Йосиф Сліпий на світовому Соборі Єпископів в жовтні 1971-го
року - "закривають очі на гори трупів і річки крови", що їх склав у
жертві український нарід, але ради якоїсь "дипломатії" ще й іншим
затикають очі й рота.
Інші народи можуть мати на це - чи
думати, що мають - більше чи менше оправдані причини. Але Вінниці та безліч
інших злочинів народовбивства, включно з масовим виморенням з поміччю
зорганізованого голоду мільйонів людей у 1932-33 роках, не сміємо забути ми,
українці.
Пам'ятаймо про Вінницю!
-----------------------------------------------------------------------
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
[1] А. Драган: "Розкрилася
земля і показалося пекло", Альманах УНС - 1972.
[2] "Злочин Москви у
Вінниці" видання Головної Управи СУМА, з передмовою В. Коваля. Ню Йорк
1951.
[3] "Amtliches Material zum
Massenmord von Winniza" Berlin 1944.
[4] Le crime do Moscou a
Vinnytzia, Paris 1953.
[5] The Black Deeds of the
Kremlin, Toronto 1953.
[6] Massacre in Vinnitsa -
Ukrainian Congress Committee of America, New York - 1953.
Антін Драган
Коментарі
Дописати коментар