Загибель Степана Бандери, яка
сталася в Мюнхені 15 жовтня 1959 року, поставила перед громадськістю запитання:
ким була ця постать, якщо через півтора десятиліття після закінчення II
Світової війни і через 20 років, як Бандера востаннє побував на Батьківщині, він
і далі становив загрозу для найбільшої за розмірами держави світу? Очевидним є
й те, що фатальний замах був далеко не першим на Провідника ОУН.
Впродовж всього життя Степан
Бандера опинявся у критичних ситуаціях із загрозою для життя. Маючи за спиною
смертні вироки та довічні ув’язнення, польські та німецькі в’язниці та
концтабори, Бандера відчував, що перебуває під особливою Божою опікою.
Служба Безпеки ОУН виявила,
щонайменше, п’ять спроб замахів на Бандеру. Вперше підготовку атентату було
розкрито у 1947 році, коли київське МДБ завербувало українця – Ярослава Мороза,
котрий мав організувати вбивство й кинути тінь на українських політичних
супротивників. Уже в 1948 році було підготовано іншого агента – Володимира
Стельмащука, який був капітаном Армії Крайової. Проте, після невдач київських
та варшавських центрів, до справи було підключено станиці МДБ Чехії. Двох
підготованих агентів було розконспіровано західною розвідкою і вони пізніше
відбули терміни покарання у німецьких в’язницях.
У 1953 та 1959 роках СБ ОУН
виявила ще дві спроби і в обох випадках підозрювані особи випадково зникали. В
останні роки уже цілеспрямовано велась підготовка завербованого ще у 1950 році
Богдана Сташинського. Від 1954 року він перебував у Східному Берліні, а в 1957 році
виконав атентат на лідера «двійкарів» Лева Ребета.
Про підготовку замаху на життя
Бандери, який 15 жовтня 1959 року здійснить Богдан Сташинський, буде відомо
керівництву ОУН, але Провідник, який особисто керував своєю охороною, не надто
переймався власним життям.
За день до трагічної загибелі
Бандера розказував охоронцеві: «…повідомили мене із СБ, що буде атентат, але це
не вперше. Застерігають мене, як малу дитину, пригадують мені, але коли, і хто,
і де, і в який спосіб – все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно
попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні
на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність, сьогодні зранку повторив,
завтра появляться для завтрашнього остраху…». Наступного дня Бандера відмовиться
від супроводу охорони.
Смерть Бандери стала не лише
шоком, але й загадкою для громадськості. Перші припущення про серцевий напад
бандерівці спростовували знаком, який присмерті залишив Провідник – Бандера
попереджав, що на випадок атентату залишить знак: покладе руку на зброю. Так,
зрештою, і сталося.
І лише у 1961 році вбивця Бандери
– Богдан Сташинський, обманувши радянські та східнонімецькі силові органи,
здається у руки американській владі та виявляє всю правду про атентат.
«Бути членом революційно-визвольної
організації значить повністю поставити себе, своє життя і все своє на службу
визвольній справі, віддати себе повністю до диспозиції організації та бути
кожночасно готовим виконати кожний наказ, без уваги на труднощі і небезпеки…».
Степан Бандера, «Перспективи
української революції»
Святослав Липовецький
“Червоно-чорне. 100 бандерівських оповідок”
Коментарі
Дописати коментар