Мабуть, це найяскравіша постать в
історії України часів Козаччини поряд із Хмельницьким та Кривоносом. Протидія
Польщі, Москві, Криму і Туреччині була в його крові природною та вічною,
нестримною. Він завжди був поряд із народом, нехтував нагородами, простий у
спілкуванні та безжальний в бою. Від природи міцний, широкоплечий, неймовірно
сміливий і сильний, він став лідером козацьких полків Поділля і швидко завоював
симпатії народних мас. Всі сучасники Богуна відзначали його розум та хитрість.
Він відмовився від реєстрового чину та маєтностей, які обіцяли йому поляки, і
підтримав визвольний рух українців.
Іван Богун був одним з найближчих
сподвижників великого Богдана. Він очолив трагічний відступ козаків під
Берестечком у 1650 році, в момент, коли Хмельницького захопили в полон татари.
Після загибелі Максима Кривоноса та Михайла Кричевського Іван Богун став одним
з лідерів народного руху, обирався наказним гетьманом за відсутності
Хмельницького. У 1651 році на Поділля вирушили каральні загони польського гетьмана
Калиновського. Вони мали на меті захопити Вінницю, Красне, Брацлав, а потім
вдертися до Київщини. Однак надто вмілий і сміливий полковник обороняв свій
рідний край. На підступах до Вінницької фортеці на високій кручі поляки змушені
були перейти Південний Буг. Оскільки стояли люті морози, Богун наказав
прорубати ополонки в річці і облити кручі водою. Дістатися до козаків було
неможливо, багато крилатих гусарів потонуло в холодних водах, а добили їх
артилерійський вогонь і стрімка атака козацької кінноти. Калиновський був
непримиренним ворогом Богуна і Хмельницького. Поразка під Вінницею зупинила
поляків на шляху до Брацлава та Подніпров’я. В цей момент на допомогу Богуну
Хмельницький додатково вислав полк козаків. Його характерною рисою була часта
непокора Хмельницькому, та й будь-якому іншому авторитету, неприйняття і
відмова присяги московському цареві у 1654 році. Він не приїхав на
Переяславську раду, всіляко уникав спільних із Москвою походів. Його полк був
основою війська Івана Виговського та відіграв вирішальну роль у Конотопській
битві 1659 року. Видається дивним, чому полковник ніколи не намагався
заволодіти гетьманською булавою, але, можливо, в цьому й проявилася його
мудрість – послідовна політика та соборний прагматизм замість вічних українських
заздрісних владних амбіцій.
Відносини Івана Богуна з Юрієм Хмельницьким та
Павлом Тетерею складалися непросто. Він допомагав їм протистояти політичним
опонентам, однак ніколи не погоджувався на Московський курс. Богуна розстріляли
поляки біля Новгорода-Сіверського у 1664 році після невдалого походу проти
Москви під керівництвом Тетері.
Коментарі
Дописати коментар