У середині XVII ст. боротьба населення України проти
соціального і національно-релігійного гніту вилилася у визвольну війну, що
тривала шість років. Початок їй поклало повстання в Україні під проводом
Б.Хмельницького. Вже перші звістки про перемоги козаків під Жовтими Водами і
Корсунем у травні 1648 р. викликали масові виступи українських селян.
Для підтримки збройної боротьби на території Білорусії
Б. Хмельницький влітку 1648 р. направив в її південні райони козацькі загони
під командуванням Головацького, Гладкого, І.Голоти, А.Небаби, Хвесько, Гапаліча
та ін Всі вони були укомплектовані в основному вихідцями з Білорусі.
Одночасно з козацькими загонами Б.Хмельницький посилав
до Білорусі численні універсали із закликами до місцевого населення активніше
підніматись на боротьбу проти своїх гнобителів. Заклики діяли, тому що
підкріплювалися прибуттям добре озброєних і організованих козацьких формувань.
У результаті вже влітку 1648 р. весь південь Білорусії був охоплений повстаннями.
Влітку 1648 р. козацько-селянські загони здобули ряд
перемог над шляхетським військом і найманими військами Великого Князівства
Литовського. Були розбиті шляхетські хоругви під командуванням писаря ВКЛ
Воловича, під містечком Горваль – великий загін найманців і шляхти на чолі з
магнатом Мирським. В руках повсталих опинилися Гомель, Лоєв, Чечерськ, Брагін,
Бобруйськ, Мозир та інші південні і південно-східні міста і містечка Білорусії.
Їх населення не чинило опору повстанцям. Тільки ті населені пункти, де
знаходилися великі військові гарнізони, тримали бій з козаками і селянами. Це
були добре укріплені міста-фортеці – Слуцьк і Старий Бихов, яких не вдалося
взяти повстанцям протягом всієї антифеодальної війни.
Успішні дії козацько-селянських загонів викликали
переполох і паніку серед шляхти, католицького та уніатського духовенства. Вони
втікали у глиб країни, подалі від театру військових дій.
Широкий розмах повстанського руху в Білорусії
сприятливо позначився на ході військових дій в Україні. Завдяки тому, що
війська ВКЛ не змогли нанести удар по козацьким військам з тилу, Б.Хмельницький
у вересні 1648 р. завдав нищівної поразки польській шляхті під Пилявцями. Ця
перемога втягнула у визвольну війну нові верстви населення як в Україні, так і
в Білорусії.
Восени 1648 р. повстанський рух в Білорусії набув ще
ширшого розмаху. Цьому сприяло прибуття сюди нових козацьких загонів. Особливо
інтенсивно воно наростало в центральних і південно-західних районах Білорусії
Слуцьк, Пінськ, Кобрин, Новогрудок, Слонім, Брест), погрожуючи злитися з
виступами селян у самій Польщі. Такий розвиток подій серйозно стривожив
правлячі кола Речі Посполитої. Вони в спішному порядку приступили до формування
нових загонів шляхетського ополчення, збільшували кількість найманців. Війська
прямували в південно-східні і західні райони Білорусії, де повстанський рух
набув ширшого розмаху.
Загальне керівництво військами, які налічували восени
1648 р. вже 12 – 14 000 чоловік, було доручено Янушу Радзівіллу, гетьману ВКЛ.
Він направив у райони Черікова, Пінська і Бреста кілька великих загонів
найманців і шляхти для придушення повстань.
Першим містом, який прийняв удар добре озброєних
артилерією військ, було м. Пінськ. Найманці і шляхта на чолі з князем Мирським
жорстоко розправилися з його захисниками. Більше 3 тисяч жителів Пінська були
вбиті, а місто зруйноване і спалене. Така ж доля спіткала м. Брест. Після
відходу козаків місто було зруйноване, а жителі, які співчували повсталим,
знищені.
11 листопада 1648 шляхетське військо штурмом взяло
Черіков. В бою загинули понад 1500 повстанців. Місто також було спалене.
Але жорстокість найманців і шляхти не злякала
повсталих, боротьба тривала. У наприкінці 1648 Запеклий бої відбувалися в
районі Старого Бихова, близько Мінська, Новогрудка і в інших місцях Білорусії.
30 грудня 1648 в ігумені повсталі селяни і козаки розгромили великий загін
найманців і шляхти під командуванням Я.Паца.
Щоб розправитися з бунтівниками, Я.Радзівілл в січні
1649 року на чолі великого війська вирушив з Бреста на південь Білорусії. Його
загони рухалися в напрямку Пінськ-Турів-Мозир-Річиця. Він розраховував
перерізати шлях козацьким загонам, що прямують з України на допомогу
білоруським селянам, придушити повстання в Білорусії, а потім нанести удар з
тилу військ Б.Хмельницького.
Об’єднавшись під Нобелем із загоном Мирського,
Радзивілл завдав першого удару по Турову. Повсталі, дізнавшись про наближення
великих сил противника, залишили місто. Але це не врятувало його жителів. Все
населення Турова за наказом Радзивілла було перерізане, а місто спалили. Така ж
доля спіткала Мозир і Бобруйськ. Тільки в Бобруйську за наказом Радзивілла у
800 чоловік були відсічені руки, 150 осіб обезголовлені, 100 людей посаджені на
кілки.
Придушивши повстання в районах Турова, Мозиря і
Бобруйська, Я.Радзівілл направив свої війська до Лоєва, де була зручна
переправа через Дніпро для походу в Україну, в тил війська Б.Хмельницького. Але
на шлях до Лоєвської переправи Радзівіллу довелося витратити більше 3 місяців.
Навесні 1649 р. в басейн Прип’яті прибув 3-тисячний загін козаків під
командуванням Іллі Галоти. Загін швидко почав поповнюватися білоруськими
селянами, і його чисельність незабаром досягла 30 000 осіб. Козацько-селянські
загони чинили мужній опір найманцям і шляхті. Тільки в червні 1649 р. війська
Радзивілла вдалося розбити загони І. Галоти і підійти до Лоєва.
Лоєвську переправу захищали козацькі загони Гаркуші та
Подбайла, що налічували 6000 чоловік. На допомогу їм Б.Хмельницький послав
вільний загін козаків у кількості 17 500 чоловік під командуванням одного зі
своїх найближчих соратників, київського полковника Михайла Кричевського.
Вступивши на територію Білорусі, загін швидко почав поповнюватися білоруськими
селянами і незабаром його чисельність зросла до 30 000 чоловік. Але 1 липня
1649 загони С.Подбайло і М.Крічевского зазнали поразки. У битві загинули 8000
повстанців, 3000 потонули в Дніпрі. Значні втрати понесли і війська Радзивілла.
Він не зміг іти в Україну. Після битви під Лоєвом залишки козацько-селянських
загонів, вирвавшись з оточення, розсіялися по лівому березі Прип’яті і
невеликими групами вели партизанську війну. Особливою активністю виділявся
загін під командуванням козака Костиренко. Козаки загону Подбайло разом з приєдналися
селянами незабаром зайняли Гомель. Знову спалахнули повстання в районах
Брагіна, Кричева, під Мстиславського воєводства.
На подальший перебіг збройної боротьби на території
Білорусії надали події, що відбуваються в Україні. Там в цей час були припинені
військові дії. Це дало можливість магнатам Речі Посполитої всі свої сили кинути
на придушення повстань в Білорусії, які і були жорстоко придушені.
У зв’язку з відновленням військових дій в 1651 р. в
Україні пожвавився повстанський рух і в Білорусії. Повстання знову спалахнули в
районах Брагіна, Кричева, Мстиславля, але незабаром були придушені найманцями і
шляхтою. Розправившись з повстанцями, Я.Радзівілл в липні 1651 р. подався в
Україну. Б.Хмельницький послав йому назустріч п’ятнадцятитисячне загін козаків
під командуванням полковника Мартина Небаби. Але в жорстокій битві близько
Лоєвської переправи козаки були розбиті. Всі вони загинули в бою. Після цього
військові дії тривали, в основному, на Україну, до вступу у війну Росії на
стороні Б.Хмельницького.
Незважаючи на неодноразові заклики Б.Хмельницького,
Росія довгий час не наважувалася починати військові дії проти Речі Посполитої.
Причиною тому була боязнь втручання у збройний конфлікт Австрії, Франції,
Швеції та інших європейських держав. Царський уряд побоювалося виступи на боці
Речі Посполитої і кримських татар, які не раз вривалися в межі Російської
держави і зарекомендували себе ненадійними союзниками Б.Хмельницького.
Тільки навесні 1653 р. після тривалої дипломатичної
підготовки Росія зважилася підтримати Б.Хмельницького і почала посилено
готуватися до війни.
За планом російського командування основні військові
дії мали розгорнутися на території Білорусії та Литви. З урахуванням цього в
кінці 1653 р. почалося зосередження російських військ. Центральна армія під
керівництвом Я.К.Черкасского, Одоєвського і М.І.Темкіна-Ростовського
концентрувалася в Москві. У її складі налічувалося близько 40 000 солдатів.
Вона повинна була зайняти Смоленськ і далі наступати в напрямку Борисова. В
районах Новгорода і Пскова формувалася північна армія під командуванням
В.П.Шереметьева. Перед нею ставилося завдання зайняти Невель, Полоцьк і
Вітебськ. Третя, південна армія під керівництвом А.Н.Трубецкого, за чисельністю
не поступалася північній, формувалася близько Брянська. Ця армія мала зайняти
Мстиславське воєводство, Оршанський повіт і діяти далі в напрямку Борисова. В
Україну на допомогу військам Б.Хмельницького планувалося послати 4-тисячний
загін А.В.Бутурліна. У свою чергу в Білорусію Б.Хмельницький повинен був
направити 20-тисячне козацьке військо під командуванням наказного гетьмана
Івана Золоторенко. Всього у складі російських військ, без козацьких,
планувалося задіяно близько 80 000 чоловік.
Одночасно з військовими приготуваннями велася
дипломатична підготовка до війни. Влітку 1653 р. Росія пред’явила Речі
Посполитій вимогу припинити військові дії на Україну і в Білорусії і відновити
Зборівське перемир’я. Але сейм Речі Посполитої не відреагував на цю вимогу.
Тоді 1 жовтня 1653 рішенням Земського собору була оголошена війна Речі
Посполитій. У постанові собору окремо підкреслювалися мотиви, на основі яких
Росія оголошувала війну. До них ставилися гоніння на православних віруючих і
знущання над святинями православ’я, які з дозволу польського короля чинили на
Україну і в Білорусії магнати і шляхта.
Коментарі
Дописати коментар