1657 – помирає людина, яка без перебільшення врятувала
Україну від польського гніту та її народ від втрати своїх коренів і втрати
своїх предків, мови і культури, людина, що запобігла загибелі і асиміляції
наших предків, – гетьман Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький. Всупереч волі
Богдана Хмельницького гетьманом стає Іван Виговський – глава Генеральної Канцелярії,
відомий своєю пропольською орієнтацією. Основою його влади стає терор руками
іноземних найманців.
1658 – Іван Виговський, зрадивши своїй клятві,
підписує з поляками Гадяцький договір, за яким Гетьманщина під назвою Велике
князівство Руське входить до Речі Посполитої як складова частина, наділена
внутрішньою автономією. Польській шляхті і католицькій церкві повертається
забране козаками майно. Вигнаним під час козачого бунту полякам дозволяється
повернутися.
Однак на цей раз спалахнуло повстання вже проти самого
Виговського. Народ не бажав повернення польського національного та релігійного
гніту в Україну навіть у пом’якшеній формі. Річ Посполита, в свою чергу, не
мала наміру дотримуватися внутрішньої автономії Великого князівства
Українського: польський сейм ратифікував Гадяцький договір лише в
односторонньо-урізаному вигляді. Опозицію проти Виговського очолили полтавський
полковник Мартин Пушкар, кошовий отаман Яків Барабаш. Щоб нав’язати свою владу
козацтву, Виговський присягнув як польському королю, так і кримському ханові
Мехмеду IV Гірею, в надії на військову допомогу. Після придушення повстання
Виговський розпочав репресії проти старшини. У червні 1658 року за наказом
гетьмана був убитий переяславський полковник Іван Сулима, через кілька місяців
позбувся голови новий переяславський полковник Колюбаца, розстріляли корсунського
полковника Тимофія Онікієнко, разом з полковниками були страчені 12 сотників
різних полків. Рятуючись від гетьмана, втекли уманський полковник Іван
Безпалий, паволоцький полковник Михайло Сулічіч і генеральний осавул Іван
Ковалевський. Яким Самко втік на Дон.
Цар Олексій Михайлович, не бажаючи війни, почав
переговори з Виговським про мирне вирішення конфлікту, які не принесли
результату. 26 березня 1659 князь Олексій Трубецькой рушив проти Виговського.
Маючи приписи спершу схилити Виговського до миру, а не воювати, Трубецькой
провів близько 40 днів у переговорах з послами Виговського. Після остаточного
провалу переговорів Трубецкой прийняв рішення починати військові дії. 20 квітня
князь Трубецькой підійшов до Конотопа і взяв його в облогу. 21 квітня під Конотоп
підійшли полки князя Федора Куракіна, князя Ромодановського та гетьмана
Безпалого. Полки встали трьома окремими таборами: полк Трубецького встав біля
села Підлипне, полк Куракіна «по інший бік міста», полк Ромодановського на
захід від Конотопа. Загальні сили становили близько 28 тисяч осіб, у тому числі
майже 7 тисяч козаків. 29 квітня, не бажаючи втрачати час на облогу, князь
наказав штурмувати місто. Атака закінчилася безрезультатно, загинуло 252
людини, поранено було близько 2 тисяч. Трубецькой знову перейшов до облогової
тактики, яка, однак, ускладнювалась відсутністю великокаліберної артилерії. До
початку червня 1659 положення обложених стало критичним, городяни вимагали
здати місто. Ситуація змінилася, коли до Конотопа підійшли кримське військо і
головні сили Виговського – 35 тисяч татар Мехмеда Гірея, близько 16 тисяч
козаків і близько 3 тисяч найманців.
28 червня 1659 кримські татари напали на малочисельні
кінні сторожові загони, що охороняли табір російської армії Трубецького, що
осаджувала Конотоп, після чого втекли за річку Лялечку (Соснівку). Князь
Трубецькой з ратними людьми «вийшли за обози, і від обозів товариші боярини і
воєводи князя Олексія Микитовича Трубецького і стольника князя Федора Куракіна
окольничі з государевими ратними людьми своїх полків ходили проти тих зрадників
черкас і татар до села Соснівці до переправи». Основні сили російського війська
залишилися під Конотопом. До Соснівки був посланий кінний загін під
керівництвом князів Семена Пожарського та Семена Львова (близько 4 тисяч осіб),
а також вірні російському царю козаки-запорожці гетьмана Івана Безпалого з
полковниками Григорієм Івановим і Михайлом Козловським «з Військом Запорозьким
з двома тисячмі людей». Пожарський атакував татар нуреддін-султана Адиль-Гірея
(другого спадкоємця престолу) і найманців, завдав їм поразки і погнав у
південно-східному напрямку. Пожарський і Лев, переслідуючи втікачів татар і
німецьких драгунів, рухалися в бік села та урочища Пуста Торговиця, коли з лісу
виступила багатотисячна армія хана, що опинилася в тилу російського загону.
Загін Пожарського потрапив у засідку. Російському загону протистояла 40-тисячна
армія, до складу якої входили кримські татари під командуванням хана Мехмеда IV
Гірея і найманці. Пожарський спробував розвернути загін у бік основного удару
ханських військ, але не встиг. Маючи значну перевагу в живій силі, татарам
вдалося оточити загін Пожарського і розбити його в ближньому бою. Сам князь
Семен Пожарський, до останньої можливості борючись з ворогами, потрапив у
полон. Про наполегливому характері бою свідчать описи поранень тих, хто зумів
вирватися з оточення і добратися до табору Трубецького. Гетьман Виговський не
брав участь в цьому бою. Козацькі полки й польські хоругви підійшли до
переправи через кілька годин після битви, на другому етапі битви, коли загін
Пожарського вже був оточений.
Отримавши відомості про зіткнення загону Пожарського з
великими силами противника, Трубецькой вислав на допомогу кінні частини з
воєводського полку князя Григорія Ромодановського: близько 3000 вершників з
дворян і дітей боярських, рейтарів і драгунів Білгородського полку. Назустріч,
до переправи вийшли війська Виговського. Дізнавшись від людей, які вирвалися з
оточення про те, що загін Пожарського вже знищений, Ромодановський прийняв рішення
про організацію оборони на річці лялечки. У підкріплення до Ромодановського
були вислані резервний рейтарський полк полковника Венедикта Змєєва (1200 осіб)
та 500 осіб дворян і дітей боярських з воєводського полку Андрія Бутурліна.
Маючи триразову чисельну перевагу на переправі Лялечки, Виговський не зміг
домогтися успіху. Ромодановський, посилає свою кінноту на правий берег річки
біля села Шаповалівка. Бій тривав до пізнього вечора, всі атаки виговців були
відбиті. Враховуючи низький бойовий дух козаків, багато з яких були рекрутовані
насильно під загрозою віддати їхні сім’ї в рабство татарам, Виговському
довелося опиратися на польсько-литовські хоругви. До вечора драгуни коронного
полковника Йожефа Лончінского і найманці Виговського (литовського капітана Яна
Косаківського) з боєм зуміли взяти переправу. Про успіхи в бою за переправу
козаків джерела не повідомляють. Сам Виговський визнав, що саме «драгуни вибили
з переправи» російські частини. Однак, вирішальними чинниками поразки
Ромодановського стали вихід противника в тил і обхідний маневр кримського хана
з боку Торговиці через річку Лялечку (Соснівку), брід через річку і болото був
показаний їм перебіжчиком. Ромодановського довелося відступати до обозу армії
князя Трубецького. Відступом князя Ромодановського закінчився перший день
битви.
29 червня війська Виговського і Кримського хана
висунулися до табору князя Трубецького біля села Підлипне і «учалі по обозу і в
обоз стріляти з гармат, і повели до обозу шанці», намагаючись взяти табір в
облогу. До цього часу князь Трубецькой вже встиг закінчити об’єднання таборів
своєї армії. Зав’язалася артилерійська дуель. У ніч на 30 червня Виговський
зважився на штурм. Атака закінчилася провалом, а в результаті контратаки
російської армії війська Виговського були вибиті зі своїх шанців. У ході
нічного бою сам Виговський був поранений. Ще трохи і військо Трубецького
«опанувало б (нашим) табором, бо вже вломився в нього», – згадував сам гетьман.
Війська гетьмана і хана були відкинуті на 5 верст і стали за селом Соснівка,
відкотившись на позиції, займані до штурму Сосновський (через річку
Лялечку-Соснівку) переправи. Після цього настало дводенне затишшя.
Незважаючи на успіх нічної контратаки армії
Трубецького, стратегічна обстановка в Конотопському районі змінилася. Далі
осаджувати Конотоп, маючи в тилу численного ворога, стало безглуздим. 2 липня
Трубецкой зняв облогу з міста і армія, під прикриттям рухомого обозу
(Вагенбург, гуляй-міста), почала відхід до річки Семи. У милі від Конотопа
Виговський і хан спробували напасти на армію Трубецького. Ця спроба знову
закінчилася невдачею. За словами полонених, втрати Виговського та хана склали
близько 6 000 чоловік. У цьому бою великих втрат зазнали і найманці
Виговського. Втрати російської сторони виявилися мінімальні. 4 липня стало
відомо, що путивльський воєвода князь Григорій Долгоруков виступив на допомогу
армії князя Трубецького. Але Трубецкой наказав Долгорукову повернутися в
Путивль, сказавши, що в нього достатньо сил для оборони від супротивника. У цей
же день російські війська встали на річці Семи і почали переправу. З 4 по 10
липня тривала переправа. З 4 по 6 липня війська хана і Виговського намагалися атакувати
армію Трубецького і вели артилерійський вогонь. Їм вдалося розбити артилерією
кілька возів, але великих втрат армії князя заподіяти не вдалося. 10 липня,
закінчивши переправу, князь Трубецькой прийшов у Путивль.
Після зіткнення при Конотопі політичний авторитет
гетьмана Виговського, легітимність обрання якого на гетьманський пост після
смерті Богдана Хмельницького спочатку ставилася під сумнів, впав ще більше.
Розчаровані гетьманом соратники Виговського прийняли рішення повалити свого
лідера. Власне, битва під Конотопом було спробою військовими заходами зміцнити
політичну і особисту владу Виговського, яку відмовлялося визнавати козацтво.
Результат виявився прямо протилежним. Відразу ж після відступу Трубецького в
Путивль на Гетьманщині розгорілися селянські та міські повстання, підживлені
діями союзних з Виговським кримських татар, які грабували селянські та козацькі
поселення, забирали в рабство жінок і дітей. Проти Виговського виступив і його
недавній соратник Іван Богун, піднявши повстання на Правобережній Україні.
Запорізький кошовий отаман Іван Сірко напав на ногайські улуси, виконавши
доручення князя Трубецького та гетьмана Безпалого. Це змусило кримського хана
залишити Виговського і піти з військом до Криму. Після цього походу Іван Сірко
з військом Запорізьким рушив проти Виговського і розбив посланого йому
назустріч Виговським полковника Тимоша з військом. Незабаром до повсталих проти
Виговського містах Ромни, Гадяч, Лохвиця приєдналася упокорення Виговським у
попередньому році Полтава. Проти Виговського виступили деякі духовні особи:
Максим Филимонович, протопоп з Ніжина, і Семен Адамович, протопоп з Ічні. До
вересня 1659 року присягу «Білому цареві» взяли колишні союзники Виговського у
Конотопській битві: полковник київський Іван Екімовіч, переяславський – Тимофій
Цецюра, чернігівський – Аніко Сіліч.
17 жовтня 1659 козацька рада в Білій Церкві остаточно
затвердила Юрія Хмельницького в ролі нового гетьмана козацтва. Виговського
примусили відректися від влади і офіційно передати гетьманські клейноди
Хмельницькому. Виговський же втік до Польщі, де згодом був страчений за
звинуваченням у зраді – закономірний кінець для зрадника.
Коментарі
Дописати коментар